[1]O. Kuhdoboeck Перенесемося уявою в епоху пізнього палеоліту на території України та спробуємо локалізувати відлік часу, коли наш предок вигадав слово смерть. В цей час кроманьйонці та неандертальці жили поряд - останні незабаром зникнуть, як вид. Була дуже жорстока боротьба. На стоянках неандертальців та кроманьйонців знахідки людських кісток не рідкість. На них добре видно сліди використання кам'яних знарядь, якими відокремлювали м'ясо. Життя тривало заледве 25-30 років. Мало хто помирав своєю смертю - як ставав слабшим або отримав важкі рани на полюванні, перетворювався у обід для співплемінників чи для конкуруючого виду. Коли неандертальці майже повністю зникли, а це трапилося на межі трьох десятків тисяч років тому, й залишалися в Європі тільки кроманьйонці, канібалізм зникає й забувається. З цього часу, наш предок усвідомлює втрату співродича та оцінює її, як соціальне явище, бо до цього часу, смерть сприймалася, як їжа. Хоча, в природі, канібалізм рідкісне явище і, безумовно, первісна людина могла спостерігати, як стадо мамонтів прощається із загиблим родичем: кілька днів вони не відходять від загиблого, намагаються його підняти, тощо. Схоже поводяться й шимпанзе - намагаються оживити мертвого: штовхають, піднімають, приносять якусь їжу. Проте, настає момент, коли звірі розуміють, що це вже не їхній член стада, що мертвий є для них чужий. Цей момент настає з появою трупного запаху, який нейтралізує повністю попередній запах живого співродича. Відсутність знайомого запаху перестає викликати рефлекси, пов'язані з соціальним життям. Це спостереження дає нам можливість зрозуміти, як в українській мові виникло слово смерть.
В українській сучасній етимології за основу береться слово, яке походить із праслов'янської - *mьr̥-tь (зрозуміліше - мерти). На жаль, це хибний підхід. Праслов'янська мова - це кабінетна мова, аналог есперанто. Вона розвиває хибні ідеї триєдиного народу, який, зрозуміло, розмовляв триєдиною мовою. Щоб нікого не образити та не було шовінізму (так аргументується), рамки триєдиної мови автоматично розширилися на всі слов'янські народи в вигляді праслов'янської мови. Політичні мотиви поставлені вище наукової істини. До уваги не беруться, навіть, такі прості й очевидні речі, що мови поширювалися переселенцями, а не через торгівлю (культурний обмін) чи війни - інших варіантів поширення мов не могло існувати в ті часи. Тобто, носій мови змінював місце життя, бо шукав кращі ресурси для життя або втікав від небезпеки.
Псл. *sъmьr̥tь, утворене з основи *mьr̥-tь, пов’язаної чергуванням голосних із *merti «умирати» і спорідненої з лит. ст. mirtis «смерть», лтс. mr̃te, дінд. mṛtiḥ, лат. mors, mortis «тс.», та компонента sъ-, який здебільшого зіставляється з дінд. su- «добрий», лат. suus «свій» (отже, мається на увазі природна смерть, «своя смерть», а не загибель, убивство і под.) [2].
Насправді, в українській мові, навіть, особливо не треба задумуватися над етимологією слова смерть, бо слова смердь та смерть є повністю ідентичні, а чергування дзвінкої приголосної д та глухої т й їх пом'якшення в кінці (дь-ть) - є ознакою української мови. Таке саме чергування властиве приголосними з та с, які в українській мові у вигляді прийменника або префікса вказують на напрямок руху з середини на ззовні.
Сучасне слово смерть походить від протоморфеми смрдь, яка виникла в пізньому палеоліті. Без жодної різниці, точно так само, як в тваринному світі, поява смороду тіла, яке розкладається, протоукраїнцю говорило про остаточну й незаперечну смерть співродича. Особливо важливо було це зрозуміти для матері, яка втрачала дитину, а інстинкти її змушували мертву тримати біля себе.
Виняткове українське походження слова смерть з епохи пізнього палеоліту має бути доведено поясненням причини, чому саме такі приголосні були поєднані протоукраїнцем, щоб виразити свої емоції, пов'язані зі смертю, а не інші. Тобто, протоморфема смрдь, повинна мати зрозуміле походження. В багатьох випадках, розгадати дуже просту логіку нашого предка, коли він вигадував протоморфему, дуже важко. Але цього разу, коли точно встановлено означення смрдь, як смердіти, виділяти неприємний запах - спектр пошуку сильно звужується - потрібно шукати серед джерел неприємного запаху.
Протоморфема смрдь утворилася від звуконаслідування прррдь, звуку, який супроводжує майже завджи природну потребу людини - газовиділення. Ми пишемо одне р, але знаємо, що це дрижача приголосна - вібрант в українській мові. Тому, подвоєння рр чи потроєння ррр - це відповідає основам нашої мови.
Газовиділення супроводжується запахом, сильним запахом, якщо врахувати, що наш предок вживав багато м'яса. Сформувалася проста логіка, яка пов'язувала причинно-наслідковість звуку та запаху: з прррдь утвориться смрдь. Префікс з або с, зрозуміло, не вказує на вихід душі з тіла, він вказує на просту, зовсім не філософську, подію - вихід запаху від мертвого тіла.
Слова пердь, смердь та смерть мають незаперечну спільну логіку утворення й підтверджують прадавність української мови. Всі три слова є відображені в “Словнику української мови VI століття”, складеному Ющуком І.П. [4] :
пердіти недок. — вл. pjerd-źeć; чес. prděti; серб. прдети;
перднути док. — вл. pjerdnyć; чес. prdnouti; слн. prdniti; серб. прднути;
смердіти недок. — вл. smjer-dźeć; чес. smrděti; слн. smrdeti; серб. смрдети; смердячий — вл. smjerdźacy; чес. smrdutý; слн. smrdeč; серб. смрдљив;
сморід ч. — вл. smjerd; чес. smrad; слн. smrad; серб. смрад;
смертний — вл. smjertny; чес. smrtný; слн. smrten; серб. смртан;
смерть ж. — вл. smjerć; чес. smrt; слн. smrt; серб. смрт [4];
Словник підтверджує вживання цих слів в українській мові півтори тисячі років тому. Досліджуючи українську мову, можна побачити, що в дохристиянські часи вона використовувала багато слів, які зараз вважають сорміцькими або непристойними та, що найгірше, багато з них, не тільки вийшли з вжитку, але може й назавжди зникли з української мови. Але в них зберігалося дуже багато інформації про українську мову!
Українська мова, як творилася в палеоліті, не мала жодних застережень для свого розвитку в вигляді моралі, яка би була схожа на християнську. Тому, найперші мистецькі твори, майстри із палеолітичної стоянки Мезин (Коропський район, Чернігівська область), присвячували жінці та статевим стосунка, старанно вирізблюючи з кісток мамонта фігурки жінок та прутнів, прикрашаючи їх меандровими візерунками та червоною охрою. На цій стоянці мисливців на мамонтів знайдений найдавніший в світі ансамбль музичних інструментів. Часом не звуконаслідування прррдь спричинилося до розвитку музикальних талантів в протоукраїнців та наштовхнуло їх на ідею виготовлення дудок з костей тварин? Бо пізніші українські слова, як дух, дути, перднути, дутка, тощо мають прямий стосунок до цього звуконаслідування. Ось, в такому культурному мистецькому середовищі й творилася українська мова.
________________________
O.Kuhdoboeck
16.05.2021
ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.
