Гармонія (з грецької - узгодження) - це мистецтво досягнення виразності в музиці. В українській мові гармонія присутня завжди. Поки
дикі звірі бігали вільно на природі, наш давній український родич
називав всіх тварин, нападу яких не боявся, ко-коу. Винятками були пес,
який був одомашнений 20000-30000 років тому та вівця (оуца) й свиня (бор),
які теж були одомашнені раніше від решти тварин. Коли настав час
одомашнення корови, коня, кози, кота й курей, то треба було робити
уточнення між ними, про яку саме тварину йдеться. Починаючи з 12000 років тому, в
українській мові утворюються слова кот, кон(ь), коза, корова, корв, кобила,
кокоть або когут.
В
українській мові зовсім немає випадкових слів й, взагалі,
випадковостей, які не вкладаються в спільну логіку словотворення. Кожне
слово треба було вигадати прадавньому українцеві, бо в тії прадавні часи
йому не було в кого вчитися мови чи запозичувати слова. Утворення слова
залежало від тих вражень, які найбільше відбивалися в його мозку, як
реакція на поведінку тварини або характерну ознаку, властиву тільки їй.
Словотворення, яке відбувалося понад 10000 років, дуже важко відтворити
без знання тогочасних обставин. Наш предок вже вмів чергувати голосні та
опускати їх, щоб утворити нове слово. Окремі слова вдається відтворити
зі стовідсотковою правдивістю, а ті, в яких з другої морфеми залишилася
одна або дві букви, як, наприклад, ко-н(ь) та ко-т, потрібно ще
досліджувати, хоча версії є також.
Ось, ця тварина реве дуже голосно - її назвуть ко-ров(а).
А ця тварина небезпечна, вона б'є дуже підступно, звідси походить - ко-бил(а).
Пташку бойову, яка має гаки (кігті) - назвуть ко-гоут й від нього буде слово коготь-кіготь.
Багато бельк або белькоче - це кобель.
Тварину, яка дере, їсть лозу - назвуть коза.
(Загальновідомо, що в українській мові має місце чергування о та і ).
Не
розгаданим наразі залишається синонім ко-тові - маць-ко й від нього
миця або мицька, проте безсумнівним є їх походження, пов'язане з
одомашненням тварин нашими предками в Україні.
Не
забув українець й вірного друга свого пса, якому назву дав значно
раніше, тому кожен з них отримував персональне ім'я, як відзнанку для
найкращого охоронця одомашнених ко: Бурко (бурий), Сірко (сірий), Рябко
(рябий).
Ще
однією ознакою прадавності української мови є парність вжитої
проморфеми ко для чоловічого та жіночого родів свійських тварин, яка в сучасних
західно-європейських мовах зустрічається рідко - там етимологія назв
тварин чоловічого роду та жіночого роду зовсім відмінна. В українській
мові набереться, мабуть, кілька тисяч слів, які включають протоморфему
ко. На жаль, цього ніхто не зауважив досі і в етимологічних словниках
нашого кота та кобилу шукають в латині, козу в турецькій мові, а сотні
інших слів - по всіх мовах світу, крім української. Наукою давно
підтверджено, що одомашнення коня вперше відбулося в Україні -
залишався наш коник чи котик безіменним, поки не виникла латина? Ні,
хто першим одомашнив - той ім'я дав й це ім'я було поширено по решті
світу, а не навпаки!
На світлині показано грушевидний посуд Петраниської культури (Україна-Молдова) Трипільської цивілізації, на якому зображено кота - приблизно V т. д. Хр. Генетичні дослідження показують, що сучасні коти мають гени тварин, які походять з Півночі Африки, й робиться висновок, що одомашнення їх могло відбутися в часи Єгипетської цивілізації, яка щонайменше на 1000 років молодша від Трипільської цивілізації. А далі, робляться псевдонаукові висновки, що до України кіт потрапив, отже, не раніше часів Римської імперії, а тому його назва походить від латинського слова catus, а не від української протоморфеми ко. Насправді, якщо трохи подумати уважно, то можна було б здогадатися, що в льодовиковий період багато тварин мали кращі умови для життя й розмноження у Північній Африці, а сухий клімат та традиції муміфікації тварин, дозволили зберегти матеріал для генетичних досліджень, тоді як в Україні кислотність грунтів та вологий клімат зовсім не дають шансів знайти рештки дрібних тварин, птахів та гризунів, які необхідні для досліджень генів. Натомість, в Україні є зображення котів з тих часів, коли ще не було Єгипетської цивілізації, а латинської мови й поготів.
_________________
Коллаж світлин за матеріалами Археологія Української РСР, 1 том, 1985, Київ.
No comments:
Post a Comment