Українською мовою треба гордитися, а не любити її . Поширено за підтримки професора І.П.Ющука

Світлій пам'яті Івана Пилиповича Ющука, який помер сьогодні, 27.03.2021

 

  Іван Ющук

5 березня 2021

допис Ol Hudoböck у УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ... потребує затвердження.: Українською мовою треба гордитися, а не любити її

Любімо Україну, любімо її природу, любімо сім'ю, жінок й дітей, любімо українські страви й застілля! Але мову, якою ти щоденно розмовляєш, не треба любити, нею треба гордитися.

 Давність української мови стала безсумнівною для мене давно.   Ознаки  давності української мови часто лежали на поверхні, не потребували жодних глибоких досліджень, але яка це давність, якого виміру, важко було здогадатися. В українського народу зараз відсутні писемні пам'ятки, написані українською мовою. В українських етимологічних словниках майже немає  слів, які б мали українське походження  -  вони походять з іранської, німецької, турецької, угорської, осетинської, болгарської, литовської, фінської, тощо. Українська археологія ніяк не пов'язувала між собою давні культури, а подавала їх, як дискретну систему випадкових заселень України мігрантами з Азії та Європи. Майже всі головні національні гідроніми чи топоніми  теж пояснювалися всіма  мовами, але не українською.

І ось, настає час істини: генетика з математичною точністю встановлює, що праматір'ю індоєвропейських мов є Україна. А саме, не земля, не територія, бо вони не вміють розмовляти, а людина  - носій мови. Тобто, автоматично все перевертається догори ногами  - з української мови походять слова у великій родині індоєвропейських мова, а не навпаки, як досі вважалося.

Мова  - це завжди ідеологія. Жодних сумнівів, що стара ідеологія, побудована на великодержавних шовіністських засадах, не здасть свої позицій без бою. Масштаби поразки старої мовної ідеології  неможливо охопити уявою - мільйони книжок, словників, наукових праць, тощо перетворюються в гори вторинної сировини. Це Боже покарання за знищені Катериною стародруки, написані українською мовою та за фальсифікацію їх на псевдоруській.

Супротив неймовірний. Коли Петро й Катерина  перетрусили все, до найменшого листочка, написаного українською, все було віднайдено і знищено. То тепер безнадійно щось нищити: в інформаційному світі   - це блокада й контрпропаганда. Тому, мені зовсім не дивно, коли фб блокує такий текст, як "До питання походження української мови".

Гордитися українською мовою  - це націоналізм,  це  - загорза для мирного життя,  це  - приниження інших народів?  А, як тоді називається  така річ, коли слово хата  - це угро-фінське, Дніпро  - іранське, плуг  - німецьке, козак  - турецьке, русь  - фінське? Це не приниження українця?  Хіба це не "науковий" грунт для тих, хто верещить про телячу мову?

Тому, на війні, як на війні, нехай ідеологічній. Коли хтось береться захищати українську мову без диплома філолога, то не варто слухати істерику про непрофесійність, треба пригадати тих, хто пішов захищати українську землю, коли напала Росія  - хто не мав військової освіти, а був медиком, літератором, математиком, оперним співаком, тощо.

Тому, гордість за українську мову на першому місці й ми переможемо.

 

Космос - витоки походження слова знайдені в українській мові

  

Оl. Kuhdoboeck 

Сучасне слово космос запозичене з грецької, але як це слово виникло, яка його етимологія, грецька мова не може дати відповіді. 

Кожен з нас, хоч раз у житті, заглянувся на зоряне небо, всіяне безліччю  зірок. Тепер, українець має уяву, яка відповідає його сучасному рівню, й він це б порівняв  з мільйонами піщинок  на березі моря, але в нашого предка, протоукраїнця, поетичні порівняння не могли далеко відходити від того, що його щоденно оточувало - й він б сказав, що на небі зір так незлічено багато, як волосинок у шерсті його кози. Це  - як космо!

Ко  - одна з перших протоморфем протоукраїнця, яка пов'язана майже з усіма одомашненими тваринами й без якої українська мова ніколи б не стала передовою технологією в проміжку від 10000 років до 5000 років тому. Від протоморфеми ко  утворилися тисячі слів, які логічно між собою пов'язані й серед цих слів є всесвітньовідоме слово космос.

Свою назву одомашнена коза отримала від характерної ознаки, якою відрізнялася від інших тварин  - вона любить об'їдати молоді пагони кущів та дерев, а створені  пізніше такі слова, як береза, дереза, лоза, гриз(а)ти, вказують, що  ця версія має добру  логічну основу та є переконлива.  

Коза має ще одну характерну ознаку  - густу шерсть, яку наш предок теж називав словом коза, але розумів це, як волосся. Згодом відбулося розділення назви тварини й назви волосся шляхом чергування з і с. Так утворилися нові слова: коса й косма, косм, косматий й, навіть, слово повісмо. Слово косма означає шерсть, вовну, а повісмо  - конопляне або лляне клоччя.

В Україні, на Волині та Прикарпатті є топоніми з  морфемою косм (Космач, Космачка, Космачів), які потрапили в документи з ХV  століття. Космо, косма зі значенням волосся або вовна є у всіх слов'янських мовах - зокрема, у мовах народів, які вийшли з території України ще до V століття: в лужицькій, македонській, болгарській, сербо-хорватській словенській. Це є свідченням, що слово косма було утворене на території України, ще в часи одомашнення тварин.

Слово космос (kόσμος) в грецькій мові відоме з VI століття до Хр. й має значення світ, як порядок, який  є противагою хаосу, проте, як воно утворилося, наразі, відповідь вченими не знайдена. В грецькій мові відсутня  морфема кос (kόσ), або косм (kόσμ), а закінчення μος або ος, є типовим для багатьох слів грецької мови. Слова коза, коса, волосся, шерсть, вовна, косма, клоччя  (κατσίκα, πλεξούδα, μαλλιά, μαλλί, μαλλί, μαλλιά, κουρέλια)  - мають різні корені в основі. Це може свідчити, що слово косма(о) потрапило в грецьку мову ззовні, наймовірніше, що воно перейшло з протоукраїнської мови ще до потопу, який приблизно 7150 років тому затопив Чорне море й  перекрив шляхи міграції між Малою Азією та побережжям Егейського моря.

Ми мало знаємо про космогонічні  уявлення протоукраїнців  - запровадження християнства проходило в жорстоких формах  - знищувалися капища, ідоли й вся атрибутика дохристиянської віри. Це була відповідь на опір  християнізації. Те, що вціліло, було повністю знищено в XVIII - XIX століттях царями та російськими попами.  Тому, немає змісту вдаватися до домислів з приводу використання нашими предками слова косма для означення всесвіту-космосу. Але, незаперечним є те, що в Україні космогонічні культи були сильно розвинуті.  Трипільська цивілізація  залишила вагомі докази, що вірування, пов'язані із вивченням неба,  були поширенні на рівні кожної сім'ї  - так як тепер, в кожній хаті є образи святих, трипільці мали в своїх хатах культові предмети. Наступна, після Трипілля, Курганна культура, відома створенням пригоризонтальних обсерваторій (одна з них збереглася - Безводівка), які, ймовірно, використовувалися нашими предками протягом тисяч років  й до часів Русі залишалися інструментом досліджень неба. Тисячолітня історія українських вірувань, безумовно спиралася на власний термінологічний словник й слово космо(а), в значенні неба, всіяного мільйонами зірок, мало бути в ньому присутнім. Але, в XX століття його місце зайняло слово космос, з краще відомої в світі мови, ніж українська.

Гармонія української мови, як свідчення її прадавності

O. Kuhdoboeck 

Гармонія  (з грецької - узгодження) - це мистецтво досягнення виразності в музиці. В українській мові гармонія присутня завжди.  Поки дикі звірі бігали вільно на природі,  наш давній український родич  називав всіх тварин, нападу яких не боявся, ко-коу. Винятками були пес, який був одомашнений 20000-30000 років тому та  вівця (оуца) й свиня (бор), які теж були одомашнені раніше від решти тварин.  Коли настав час одомашнення корови, коня, кози, кота й курей, то треба було робити уточнення між ними, про яку саме тварину йдеться. Починаючи з 12000 років тому, в українській мові утворюються слова кот, кон(ь), коза, корова, корв, кобила, кокоть або когут.

В українській мові зовсім немає випадкових слів й, взагалі, випадковостей, які не вкладаються в спільну логіку словотворення. Кожне слово треба було вигадати прадавньому українцеві, бо в тії прадавні часи йому не було в кого вчитися мови чи запозичувати слова. Утворення слова залежало від тих вражень, які найбільше відбивалися в його мозку, як реакція  на поведінку тварини або характерну ознаку, властиву тільки їй. Словотворення, яке відбувалося понад 10000 років, дуже важко відтворити без знання тогочасних обставин. Наш предок вже вмів чергувати голосні та опускати їх, щоб утворити нове слово.  Окремі слова вдається відтворити зі стовідсотковою правдивістю, а ті, в яких з другої морфеми залишилася одна або дві букви, як, наприклад,  ко-н(ь) та ко-т, потрібно ще досліджувати, хоча версії є також.

Ось, ця тварина реве дуже голосно  - її назвуть ко-ров(а).

А ця тварина небезпечна, вона б'є дуже підступно, звідси походить  - ко-бил(а).

Пташку бойову, яка  має гаки (кігті) - назвуть ко-гоут й від нього буде слово коготь-кіготь.

Багато бельк або белькоче   - це кобель.

Тварину, яка дере, їсть лозу   -  назвуть коза.

(Загальновідомо, що в українській мові має місце чергування о та і ).

Не розгаданим наразі залишається синонім ко-тові  - маць-ко й від нього миця або мицька, проте безсумнівним є їх походження, пов'язане з одомашненням тварин нашими предками в Україні.

Не забув українець й вірного друга свого пса, якому назву дав значно раніше, тому кожен з них отримував персональне ім'я, як відзнанку для найкращого охоронця одомашнених ко:  Бурко (бурий), Сірко (сірий), Рябко (рябий).

Ще однією ознакою прадавності української мови є парність вжитої проморфеми ко для  чоловічого та жіночого родів свійських тварин,  яка в сучасних західно-європейських мовах зустрічається рідко  - там етимологія назв тварин чоловічого роду та жіночого роду зовсім відмінна. В українській мові набереться, мабуть, кілька тисяч слів, які включають протоморфему ко. На жаль, цього ніхто не зауважив досі і в етимологічних словниках нашого кота та кобилу шукають в латині, козу в турецькій мові, а сотні інших слів -  по всіх мовах світу, крім української. Наукою давно підтверджено, що одомашнення коня вперше відбулося в Україні -  залишався наш коник чи котик безіменним, поки  не виникла латина? Ні, хто першим одомашнив  - той ім'я дав й це ім'я було поширено по решті світу, а не навпаки!  

На світлині показано грушевидний посуд Петраниської культури (Україна-Молдова) Трипільської цивілізації, на якому зображено кота  - приблизно V т. д. Хр. Генетичні дослідження показують, що сучасні коти мають гени тварин, які походять з Півночі Африки, й робиться висновок, що одомашнення їх могло відбутися в часи Єгипетської цивілізації, яка щонайменше на 1000 років молодша від Трипільської цивілізації. А далі,  робляться псевдонаукові висновки, що  до України кіт потрапив, отже, не раніше часів Римської імперії, а тому його назва походить від латинського слова catus, а не від української протоморфеми ко. Насправді, якщо трохи подумати уважно, то можна було б здогадатися, що в льодовиковий період багато тварин мали кращі умови для життя й розмноження у Північній Африці, а сухий клімат та традиції муміфікації тварин, дозволили зберегти матеріал для генетичних досліджень, тоді як в Україні кислотність грунтів та вологий клімат зовсім не дають шансів знайти рештки дрібних тварин, птахів та гризунів, які необхідні для досліджень генів. Натомість,  в Україні є зображення котів з тих часів, коли ще не було Єгипетської цивілізації, а латинської мови й поготів.   
_________________

Коллаж світлин за матеріалами Археологія Української РСР, 1 том, 1985, Київ.

Гетьман - українське слово

До утворення слова гетьман причетні дві українські протоморфеми гать [*] та ман. Обидві протоморфеми добре збережені в старо англо-саксонській й нижньо германській мовах, звідки поширилися також й на центральну частину Європи. Слово ман до означення людини потрапило в переносному значенні й збереглося в українській мові тільки зі словом гетьман. Тоді, як в європейських мовах воно розширило свої означення до чоловіка або людини взагалі.

Вивчення протоморфем гать (протоморфема гать була досліджена раніше [*]) та ман розкриває означення слова гетьман  - це людина, яка веде за собою інших, ризикуючи власним життям. Йти за гетьманом, для інших людей, теж означає високий ризик втратити життя. Тобто, це також сумнів, вагання, непевність, невіра, тощо, після яких наступає вибір: ман чи обман - піддаватися ризику загибелі чи ухилитися. Саме цим шляхом слово ман отримало переносне значення, як конкретної людини, а не людини, чоловіка - взагалі. Тобто, це є термінологічне поняття в українській мові, назва людини, яка йшла першою  по гатях (проходи в болотах, боброві гаті, тощо) в заболоченій місцевості, в трясовині, в драговинні, тощо, а за нею вслід йшли решту людей.

В післяльодовиковий період значна частина північно-західної території України, була покрита болотами, про що свідчить поширення торф'яних відкладів. Потреба долати їх створило окрему категорію понять, побудованих на протоморфемі ман.

Проморфема ман  в українській мові охоплює категорію значень, пов'язаних з високими ризиками в дорозі, коли є високий шанс  загинути й не дійти до запланованої цілі, але, також, й досягнення кінцевої мети дороги, переживши складні випробування. В сучасній українській мові відсутнє слово ман, проте воно повинно було бути раніше, в післяльодовиковий період. Воно зникло разом із болотистими місцевостями, а в українській мові тільки збереглися похідні слова. Є дієслово манити, воно не є запозиченим з інших мов, бо присутнє в сербській мові. Це означає, що передача слова після V століття з української мови до сербської або навпаки, не могла відбутися. Це спільне слово було, яке залишилося в мовах після великого переселення народів.

манити недок. — чес. má-miti; слн. mamiti; серб. манити

Безумовно, з ним пов'язане слово обман  

обман ч. — серб. обмана 

обманути док. — серб. обманути 

обманювати недок. — серб. обмањивати [**]

 Такі слова, як приманка, манка, манок - відсутні в сербській мові. Схоже, що це українські слова, які утворилися після V століття.  Передача слова ман до давньої української мови з латини або габрейської виглядає малоймовірною, оскільки така передача мала б відбутися не пізніше перших  століть. Від протоморфеми ман походить кілька десятків слів в українській мові,  як навмання, манівці, манати, тощо та багато топонімів. Якщо в українській мові манівець, оманець  - це обхідний шлях, або невірний шлях, то в білоруській  мові - ману́ць це трапити куди треба; пол. manowce «манівці» (з укр.), чес. maní nemaní «навмання», maním nemaním «тс.», словац. manina «бездоріжжя». [***]

 До української військової термінології козацького періоду слово гетьман потрапило зі своїм первісним значенням, як людини, на яку впав вибір ризикувати життям, йдучи попереду інших. Ретроспективне походження слова гетьман з німецької виглядає неможливим й притягнуте до української мови штучно. Хоча всі словники одностайно подають це сдово, як німецьке, яке через польську мову запозичене з середньоверхньонімецької - houbetman, heuptman «командир, командувач» (нвн. Háuptmann «капітан») є складним словом, утвореним з houbet, heupt «голова» [***].

Німецькі слова гаупт, гоубет чи гойпт повинні були пройти дуже складний шлях трансформації, щоб потрапити до української мови або до польської мови, яка теж походить від протоукраїнської. Тому, протоморфема гать у слові гетьман є на своєму місці  та є єдиним правильним поясненням етимології слова гетьман.

 ____________

Чорно-біла частка  картини:  Василь Петрук "Гетьман Хмельницький коло Зборова"

 ___________

** Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

* https://s-ctapo-coll.blogspot.com/2021/02/blog-post_23.html?m=1