До питання автентичності Велесової книги
Ну, хто би ще щось говорив! Коли, такі світила, як Борис Яценко та Богдан Сушинський ламали списи проти пітерської та московської професури, якій поспішали на поміч ЗІК та Вахтанг Кікобідзе, перепрошую - Вахтанг Кіпіані, але не той, що футболіст, а той, що є унівесальним українським істориком "на всє случаї жізні". Як наслідок, навіть пан Юрій Винничук пройшовся гострим пером по 'фальсифікату" (заздрить).
Оскільки, генетики довели, що наші предки - давні українці, створили мову та успішно її поширили на всі сторони світу, виникло в мене запитання: "А, як це так - носій мови є, а як він говорив, ніхто не знає!"
Головна проблема - це відсутність писемних документів написаних давньою українською мовою в дохристиянський час. Всі досі відомі документи написані церковно-слов'янською мовою, яка є синтетичною мовою слов'янського середньовіччя й синтезувалася з моравського та старо-болгарського діалектів. Тобто, церковно-слов'янська мова для українців майже була такою, як латина для поляків. Все, що до нас дійшло - це кілька десятків слів з Остромирового Євангелія та з графіті на стінах Софіївського собору, які наче вчора взяті з сучасної української мови.
Суть критики Велесової книги в тому, що вона має багато "проколів", бо так не "говорілі" - та чи інша фонетика та морфологія не могла бути в дохристиянський час, а тільки в 18 чи 19 столітті, або, взагалі, ніколи. Дякуючи дяку Григорію, який переписував із старо-болгаського оригіналу євангеліє для Остромира та мимоволі включав слова з рідної мови, ми знаємо, що його всі описки звучать сучасною українською.
Академік Богдан Сушинський вважає, що дощечки переписувалися значно пізніше й тому були внесені сучасні помилки. Це, ясно, що така версія єдиний надійний шлях якось протистояти московській навалі та дурням, щоб відстояти автентичність Велесової книги. Моя думка, що переписувачі, якщо були, то ще в дохристиянські часи. Але довести це не легко - потрібно створити повний словник слів Велесової книги та дослідити їх етимологію.
Ну, хто би ще щось говорив! Коли, такі світила, як Борис Яценко та Богдан Сушинський ламали списи проти пітерської та московської професури, якій поспішали на поміч ЗІК та Вахтанг Кікобідзе, перепрошую - Вахтанг Кіпіані, але не той, що футболіст, а той, що є унівесальним українським істориком "на всє случаї жізні". Як наслідок, навіть пан Юрій Винничук пройшовся гострим пером по 'фальсифікату" (заздрить).
Оскільки, генетики довели, що наші предки - давні українці, створили мову та успішно її поширили на всі сторони світу, виникло в мене запитання: "А, як це так - носій мови є, а як він говорив, ніхто не знає!"
Головна проблема - це відсутність писемних документів написаних давньою українською мовою в дохристиянський час. Всі досі відомі документи написані церковно-слов'янською мовою, яка є синтетичною мовою слов'янського середньовіччя й синтезувалася з моравського та старо-болгарського діалектів. Тобто, церковно-слов'янська мова для українців майже була такою, як латина для поляків. Все, що до нас дійшло - це кілька десятків слів з Остромирового Євангелія та з графіті на стінах Софіївського собору, які наче вчора взяті з сучасної української мови.
Суть критики Велесової книги в тому, що вона має багато "проколів", бо так не "говорілі" - та чи інша фонетика та морфологія не могла бути в дохристиянський час, а тільки в 18 чи 19 столітті, або, взагалі, ніколи. Дякуючи дяку Григорію, який переписував із старо-болгаського оригіналу євангеліє для Остромира та мимоволі включав слова з рідної мови, ми знаємо, що його всі описки звучать сучасною українською.
Академік Богдан Сушинський вважає, що дощечки переписувалися значно пізніше й тому були внесені сучасні помилки. Це, ясно, що така версія єдиний надійний шлях якось протистояти московській навалі та дурням, щоб відстояти автентичність Велесової книги. Моя думка, що переписувачі, якщо були, то ще в дохристиянські часи. Але довести це не легко - потрібно створити повний словник слів Велесової книги та дослідити їх етимологію.
Інша версія, яку підтримую - це спільний твір предків. Різноманітність стилів та відсутність хронологічного порядку на перший погляд є дивною. Але, якщо розглядати її, як спільний твір багатьох племен, які проживали на території України, то все стає на свої місця. За ідеологічною конструкцією - це є збірник патріотичних гімнів, які поширювалися між общинами, де общини добавляли власні гімни з власною історією племені. Виконувалися вони в спільних молитвах на честь богів. Потреба такого патіотичного та пафосного змісту була викликана заходом на ці землі в ІХ столітті з півночі нових правителів, щоб якось згуртувати автохтонні племена на спільну боротьбу проти варягів. Варяги заледве були геть чужими для місцевих за походженням та мовою. За всіма ознаками - це були північні слов'яни. Безумовно, були також загони й й норвежського походження. Навіть, могли серед них бути й вихідці з Уккерланд. Ходили ж вони гуртом й на Рим. Але ця компанія варягів місцевим, нашим предкам, була не зовсім до вподоби.
Варто зауважити, що першовідкривач Велесової книги, пан Миролюбов, був російським патріотом, якийсь час воював у Денікіна, писав різні літературні твори російською - російський емігрант. Навіть, заперечуючи оригінальність документу, пітерські науковці стверджують про високий рівень у фальсифікатора знань старослов'янських мов. Пан Миролюбов їх не мав та не мав де їх здобути, бо він був хіміком, навіть головним інженером на фабриці з виробництва гліцерину в Бельгії. Варіант підробки Книги кимось у 19 столітті - теж є дивним, бо затрати праці на такий твір мали би коштувати чималі гроші й обов'язково мав би мати місце пошук покупця. Але про це нічого не відомо, жодного сліду.
Жодного сліду не залишилося й від дощечок. Наймовірніша версія, що вони були вилучені гестапо й зараз десь лежать у таємних німецьких державних архівах, допуск до яких закон офіційно забороняє.
Дуже хотілося, щоб добре ім'я Велесової книги було повернуте - в першу чергу, в Україні.
Варто зауважити, що першовідкривач Велесової книги, пан Миролюбов, був російським патріотом, якийсь час воював у Денікіна, писав різні літературні твори російською - російський емігрант. Навіть, заперечуючи оригінальність документу, пітерські науковці стверджують про високий рівень у фальсифікатора знань старослов'янських мов. Пан Миролюбов їх не мав та не мав де їх здобути, бо він був хіміком, навіть головним інженером на фабриці з виробництва гліцерину в Бельгії. Варіант підробки Книги кимось у 19 столітті - теж є дивним, бо затрати праці на такий твір мали би коштувати чималі гроші й обов'язково мав би мати місце пошук покупця. Але про це нічого не відомо, жодного сліду.
Жодного сліду не залишилося й від дощечок. Наймовірніша версія, що вони були вилучені гестапо й зараз десь лежать у таємних німецьких державних архівах, допуск до яких закон офіційно забороняє.
Дуже хотілося, щоб добре ім'я Велесової книги було повернуте - в першу чергу, в Україні.
No comments:
Post a Comment