O.Kuhdoboeck
Дослідження походження (етимології) українських слів є цікавим та захопливим заняттям й відіграє дуже важливу роль в історичній українській філології. Ми живемо в епоху неймовірних технологічних відкриттів, які дуже важливо застосовувати для вивчення української мови. В 2000 році, в журналі “Science” побачила світ спільна праця доброго десятка генетиків США та Європи за участю провідних на той час спеціалістів Луки Каваллі-Сфорци та Петера Андергілла: “The Genetic Legacy of Paleolithic Homo sapiens sapiens in Extant Europeans: A Y Chromosome Perspective”, яка стала основоположною для наступних генерацій наукових праць, здійснених у напрямку дослідження походження народів. Серед них і проходження українського народу, який займає вагоме місце зі своєю мовою та культурою серед європейських народів.
Дослідження отримало дуже важливі висновки про життя первісних людей під-час льодовикового періоду в Європі. Встановлено, що первісне населення покидало освоєні території через наступ льодовика й збиралося в трьох ізольованих між собою нішах: Іберійський півострів (за Піренеями), Балкани та південь України-Крим, а з потепління та відступом льодовика, воно почало заселяти звільнені ним території.
Було виділено ДНК-маркери й серед них, названий М-17, пов'язаний з первісними жителями, які заселяли на той час південь України. Наступні дослідження підтвердили це відкриття й засвідчили також присутність цього, найдавнішого в Європі, генетичного маркера серед сучасних народів на схід та захід від України. Міграційні процеси, які стартували з України, поширювали мову, утворивши на великих територіях Європи та Азії, добре відому, індоєвропейську мовну групу. Гаплотип Е19 українського походження, ДНК-маркера М17, присутній не тільки в Європі, де він в Польщі досягає максимуму, але й на сході - в Північній Індії, Пакистані, Центральній Азії, тощо. Вчені вважають, що гаплотип Е19 зародився 20000-16000 років тому на півдні України, коли льодовик досягнув свого максимуму та зігнав туди первісних людей.
Знання про еволюцію фізіології людини - це ключ до розуміння словотворення
Інші відкриття генетиків, які пов'язані з вивченням еволюції фізіологічної системи людини, надають нам, сучасним українцям, унікальний засіб для дослідження української мови й відкривають нові можливості її вивчення за межами дотеперішньої нашої уяви - на десятки тисяч років вглиб минулого. А саме, якщо ми будемо спиратися на дослідження про еволюцію фізіологічної будови тіла від Homo sapines до Homo sapiens sapiens, то здатні досить точно розкодовувати значення найпростіших слів, на які лише в той час міг бути спроможним людський мозок - протоморфем, які згодом стали основою протоукраїнської мови та, зрештою, сучасної. Проте, дуже важко сказати, коли вони виникли, в проміжку від 300000 до 30000 минулих років, особливо, коли йдеться про ті протоморфеми, які пов'язані із життям первісних збирачів та мисливців.
Це той період, коли відбувався фізіологічний розвиток людини, пов'язаний зі створенням мовного апарату, який розвинувся завдяки зв'язку між емоційним станом людини та гормональної системи, коли гормональна система, успадкована від тварин, ставала щоразу досконалішим інструментом словотворення. Результати генетичних досліджень, схиляють нас до такого припущення, щоб еволюційну модель мови розглядати, як фізіологічну систему зворотного зв'язку, коли емоції розвивали гормональну систему, а гормональна система, зі свого боку, сприяла змінам в корі головного мозку. Як наслідок, в мозку виникала окрема зона, названа зоною Брока, яка почала запам'ятовувати та упорядковувати звуки в протоморфеми (в приматів ця зона відсутня). Зона Брока розвивалася неперервно, за принципом зворотного зв'язку, між емоціями й пов'язаною з ними гормональною системою, вдосконалюючи та диференціюючи перше та друге на кожному витку зворотного зв'язку. Для пояснення схеми зворотного зв'язку фізіологи й психологи запропонували теорію дзеркальних нейронів, коли в корі головного мозку збуджуються певні нейрони, якщо одна людина спостерігає за рухами іншої, а потім намагається їх наслідувати. Ця теорія має прихильників та критиків, але незаперечним залишається припущення, що без системи зворотного зв'язку мова не могла виникнути.
Спочатку, первісна людина визначала для себе категорію означення
Категорія - це група, розряд однорідних предметів, осіб, явищ, що відрізняються від інших конкретними ознаками. На основі категорії понять спробуємо створити власну методику лінгвістичного аналізу для дослідження української мови. Загалом, вона схожа на діахронічний метод історичної лінгвістики, але її можна застосовувати тільки до української мови та, з певними застереженнями, до мов, які відокремилися від неї у час великого переселення народів, а саме: польської, сербської, верхньолужицької, словенської, словацької та хорватської. Запроваджено поняття протоморфема - це є вигук чи чи поєднання двох-трьох голосних або приголосних, яким надавала первісна людина логічного значення та які, на наступному етапі еволюції мови, перетворювалися в базовий корінь - морфему слів, яких може бути десятки, а деколи й сотні.
Сучасна людина зберегла багато “мовних рудиментів” - вона ахає, охкає, ойкає, зітхає, вимовляє протяжно ооо, бррр, ммм, тощо. Зараз - це найпримітивніше вираження нашого емоційного стану, а колись, в давнину, це була межа розумових спроможностей людини, проте, вона їх неперервно розвивала, поки не досягла такого рівня, коли здатна була передавати свої емоції логічно пов'язаними в слова звуками, що ми називаємо мовою. Коли це трапилося? Ймовірно, 30000-40000 років тому, коли первісна людина почала різьбити кістку, писати наскельні малюнки, виготовляти прикраси та музичні інструменти, бо саме це свідчить про достатньо розвинуте абстрактне мислення, без якого мова не може існувати.
Для пояснення, як все відбувалося, візьмемо як приклад, одну з найпоширеніших та дуже давню українську, утворену, мабуть, ще в ранній льодовиковий час, протоморфему ко. Початково, наш предок визначив для себе категорію поняття й всіх тварин навколо себе називав поєднанням двох або трьох звуків у ко: к та носове о, яке до ІХ століття в Україні було загальновживаним та на письмі передавалося юсом і вимовлялося, як оу, тобто, коу, але могло бути також протяжне ооо, тобто, кооо. Заледве, ми про це скоро довідаємося, але, без сумніву, так висловлювалося захоплення твариною, радість, щось приємне й може нагадувати ситуацію, коли сучасна людина, читаючи список замовлень в ресторані, реагує на якусь страву:”Ооо (ооу), це буде смачно!”. З часом, це означення звузилося й позначало тільки групу травоїдних тварин, а ще за якийсь час, означення стало більш точним, проте залишалося багатозначним, й означало тільки одомашнених тварин - те, що ми зараз називаємо загальним словом “худоба”, але головним застосуванням ко була назва предка прирученої корови. З цього часу, поєднання звуків перетворюється в морфему, до якої додаються афікси та постфікси та виникають слова, якими називають майже всіх одомашнених тварин: корв (віл), корова, коза, козя, козел, конь, комонь, кобила, кот, котя, коцур, кобель, кокоть (когут).
Протоморфема ко, як категорія, що визначила коло одомашнених тварин, мала попередника, на основі якого вона виникла — це вигук оу, яким наш предок називав вівцю, пізніше — оуца, оувен. Про дольодовикове походження оу, як вигуку, яким предки називали вівцю, свідчить його присутність в давньогрецькій мові (Гомер) ὄϊς та в каталонській ovelles. Як вище наголошувалося, що наступ льодовика в Європі зігнав первісних людей в три природні ніші — Балкани, Південна Україна-Крим та Піренеї. Отже, ті мовні набутки, якими володіла людина в дольодовиковий період, були там збережені й донесені нею в сучасні мови — цими мовами, відповідно, є грецька, українська та каталонська, з додатком давні. Інші європейські мови є в різній мірі синтетичними, тобто, утворювалися шляхом поєднання цих трьох незалежних мов та їх діалектів.
Вчені встановили, що одомашнення травоїдних тварин настало 12000-11000 років тому. Техніка одомашнення розвинулася від способу полювання на мамонтів методом загону. Тут, ми підходимо до ще однієї української протоморфеми вал, яку неможливо обійти, бо вона нерозривно пов'язана з протоморфемою ко. У категорійному понятті первісної людини, протоморфема вал означає все, що пов'язане з цим методом полювання: місце, куди зганяли криками та вогнем тварин, називалося вал, це була улоговина, яр, ущелина, одна сторона якої робилася непрохідною, закидалося деревами та гіллям, а інша залишалася відкрита для загону, але все було приготовлене для вогню та загати, щоб й вхідну сторону перекрити; вал - називали спільне вбивство тварин; вал - називали обробку м'яса; пізніше вал - називали оскоплення самців й слово вол-віл звідси отримало логічне походження. Тварини, які потрапляли в пастку, не всі вбивалися відразу, на це не було потреби, решту залишалися без води та їжі і їх голод ставав сильнішим від страху перед людиною. Первісна людина зрозуміла переваги такого запасу живої їжі. На місці вал мисливці облаштовували свою стоянку, будували житла й проводили може й рік, намагаючись розтягнути запаси їжі до наступного сезону міграції тварин, до якого теж готувалися ґрунтовно. Проте, щоб тварини залишалися живими, їх потрібно було годувати й поїти - так встановлювався зв'язок між твариною та людиною. Методом загону вал, провадилося полювання на всіх тварин - мамонтів, зубрів, оленів, турів, тарпанів й кіз та кабанів.
В українській мові є сотні слів, які походять від протоморфем ко та вал, або з ними логічно пов'язані, як, наприклад, копистка - кухонне знаряддя чи валянок - повстяний чобіт. Словник первісного українця став передовою технологією і його слова почали поширюватися на захід та схід Євразії. Протоморфема ко, покинула Україну й була занесена далеко на схід, де вимовлялася, як го й відома нам зі санскриту, як багатозначне слово для назви одомашнених тварин та повністю відповідає українському ко - go в санскриті тлумачиться, як корова, кінь або худоба. Через кілька тисяч років слово го повертається в Україну, на свою прабатьківщину, це могло відбутися тільки в доскіфський час, може з кімерійцями, і створює багато слів із співзвучними відповідниками у санскриті, наприклад, декілька з них: господар - gomin, gomant (власник корів), гості - gosthi (зібрання людей), гов'ядь - go (бик), гопак - go-pa (пастух, захисник корів ), кошара - goḉala (корівник). Висловлена тут гіпотеза про повернення в Україну морфеми го, може бути хибною, оскільки не варто нехтувати припущенням про утворення на нашій території діалекту зі вживанням го, за змістом, як ко. Адже українська мова розвивалася дуже динамічно й є зараз, насправді, сукупністю багатьох діалектів, які на базі протоукраїнської локально розвинулися на території України. Як стверджують науковці, до lX століття вживався носовий звук оу, який на письмі передавався юсом - це влучніше описує емоційний стан первісних українців. На рівні діалектів виникають афікси, які розширюють зміст слова ко.
Велике захоплення викликає рух української морфеми ко на захід від України в Центральну та Північну Європу, де, ось що важливо, вона без змін збереглася в багатьох північно-європейських мовах, германських, англосаксонській, фризькій, як ко, коу, ку: англійська - cow, німецька - die Kuh, фризька - ko, шведська - ko, норвезька - ku. Поряд з протоморфемою ко, мігрувала на захід й протоморфема вал, у скандинавських мовах val (шведська), hval (норвезька) - це кит. Чому не віл, наприклад, як в українській? Бо, тварина, на яку методом загону полювали - це не зубр був чи тур, а кит - китів заганяли у бухти, як мамонтів чи бізонів в тіснини, й там вбивали безпорадних тварин. Назва тварини в обох випадках, кита в північно-європейських мовах та вола в українській, мають однакову етимологію.
Одомашнена корова з України розділила Європу навпіл, де південна половина жодного стосунку до протоукраїнської (індоєвропейської) не має. Корова на мовах історичного півдня Європи звучить зовсім інакше: грецькою - αγελάδα (agelaga), італійською - mucca, французькою - vache, каталонською - vaca. На жаль, досі головною науковою гіпотезою є теорія про запозичення європейськими мовами індоєвропейських слів з давньогрецької мови.
Протоморфема ко збереглася в українській мові також у формі двокореневих прізвищ - Соб-ко, Зінчен-ко, Клич-ко та в тисячі схожих прізвищ, які, загалом, означають власника худоби в стаді. В деяких африканських племенах скотарів, додаток слова корова до імені власника, використовується досі. Власні імена в літописах та з українського народного фольклору (Мороз-ко, Котигорош-ко), а також є досить поширені в переселенців з України часу великого переселення народів, що тривали кілька століть й завершилися в V столітті нашої ери, в Сербії, Словені, Хорватії та Польщі. Це свідчить, що двокореневі власні імена з другим коренем ко, виникли не в пізньому середньовіччі, як можна було б вважати досліджуючи козацькі реєстри, а принаймні на кілька тисяч років раніше.
Методика лінгвістичного аналізу, яка була застосована для пояснення, як утворилася протоморфема ко та, як потім, на її основі розвинувся великий словник українських слів, є універсальна й спроможна пояснити походження (етимологію) всіх українських слів. Найскладніше виділити протоморфему, бо, вона може виглядати не тільки, як зрозумілий склад сучасного слова, але бути набором приголосних чи вигук, який складається з кількох голосних, які виявити у слові та логічно пояснити без набутих навичок буде важко. Такої унікальної можливості для досліджень протоморфем не дає жодна сучасна центрально-європейська мова — в цих мовах відсутня логіка словотворення, бо значна частина слів була запозичена в різних мовних групах, наприклад, німецькі: Ziege - коза, Kuh - корова, Pferd – кінь, тощо.
Ще один приклад до розуміння категорії понять показує, як емоції, пов'язані зі страхом, передаються протоморфемою стр, як вона, від рівня категорії, яка охопила все, що викликало або спричинювало в первісного українця емоції боязні, небезпеки, страху, стресу, тощо на еволюційному шляху розгалузилася на декілька логічно пов'язаних за змістом віток, серед яких є одне дуже цікаве відгалуження, яке пов'язане зі страхом перед такою природною стихією, як вода. Саме методика переходу від категорій понять до окремих значень слів дає унікальний засіб для розуміння української мови, бо, як показано в попередньому прикладі, вже немає утруднення пояснити спільну логіку для слів страх, стрибок, стрімко, стріла чи назв річок Стрий, Дністер, тощо. Слово страх без жодних змін збережено в сербській, словенській, чеській та верхньолужицькій мовах, тобто, в мовах народів, які не мають кордону з Україною й відділилися від українського мовного середовища до VI століття. Не важко здогадатися, що початково, на рівні понять категорії, майже всі річки первісна людина називала стр, бо вона їх боялася через повені, глибину та швидку течію — останнє і є відображене в гідронімах. Але, сказати, коли ця протоморфема стр виникла, чи 100 тисяч років, чи 40 тисяч років тому наразі ми не можемо. Тільки через десятки тисяч років, людина змінила своє ставлення до річок, як виняткової небезпеки й у назви річок включаться позитивні емоції (Славутич), а слова, які утворюються з морфеми стр, несуть інформацію про характер річки — стрімку, швидку течію, пряме русло, зручну дорогу або зменшувально-пестливі форми (димінутив) — струмок, струмочок. Малі річки отримали назви значно пізніше, коли почали виконувати роль меж між родами та племенами. Зовсім легко пояснити етимологію головних річок українського народу, розуміючи походження протоморфеми стр, бо назви річкам давали прадавні предки українців. Були періоди в нашій історії, коли південь України потрапляв на якийсь час у руки прийшлим й вони налаштовували назви річок до своїх мов, або зовсім змінювали їх назви, як це зробили грецькі поселенці в північному Причорномор'ї, назвавши, наприклад, Дніпро Бористеном (Βορυσθένης) — слово грецьке двокореневе, де перший корінь Βορ (бор, борей) — вказує на північ, річку з півночі, а другий корінь σθένης — може означати грецькою цілющий, вартісний, цінний. Коли чужинців проганяли або вони піддавалися асиміляції, то назви річок повертали свої попередні назви й сьогодні, майже всі річки в Україні звучать майже так, як звучали не менше десять тисяч років тому. Винятком є гідроніми в Україні, які опинилися на території, на якій на довгий час поселилися татари і, отже, отримали від них тюркські назви, але це тільки Крим та невеличка частина півдня України..
Більшість гідронімів є двокореневі. Якщо один з коренів є стр, пояснення якому вже знайдено, то другим коренем часто виступає протоморфема дн. Протоморфема дн є головною для назв річок Дон, Дніпро, Дністер, Дунай й означає глибину, тобто вказує, що річка глибока. Кілька десятків тисяч років тому, наших предків цікавили геть прагматичні речі: як долати ці річки та залишатися живим, а не стати потопельником й звідси вони отримували назви, які відображали небезпеку: глибока й стрімка, небезпечна течія - Дн(і)стр, глибока - Д(о)н, глибока й простора — Дн(і)про, глибока дуже, найглибша — Д(оу)н-(н)ай, ай, най — закінчення, як вигук, який посилює значення попереднього складу дн, який означає глибину, в українській мові творить найвищу ступінь порівняння. Також, в український мові характерне чергування звуків, звідси, голосна о може пропадати, або, навпаки, вставлятися між приголосними д і н при утворенні слів, які пов'язані з глибиною та дном: дон, донні відклади, донка, донна риба, але днище, дно. У назві річки Дніпро другий корінь — протоморфема про, яка причетна до утворення таких слів, як простір, простирати, простиня (діал.), просіка, провалля, просто, тощо і ймовірно, в часи палеоліту говорили Днпр й це розуміли, як широке, просторе, спокійне русло. Протоморфема стр, подібно протоморфемам ко та вал, мігрувала з давніми українськими переселенцями до Центральної та Північної Європи: в німецькій мові: der Strom – велика ріка, die Straße — дорога, вулиця, streben – намагатися, прагнути мети; у шведській мові: ström – великі потоки води, течія, потоп; в англійській мові: stream — потік, течія; так само в норвезькій мові - strǿm.
Порядок виникнення протоморфем, які утворили українську мову
Як вже згадано вище, розвитком мовного апарату та мови людини керували емоції. Ці емоції могли мати різне походження, бо викликалися різними подіями, але дві групи були головними у цьому процесі — це емоції пов'язані з їжею та емоції, пов'язані зі стресом. Останні, первісна людина навчилася розділяти ще на ранньому етапі формування мови.
Оскільки, їжа займала головне місце в свідомості первісних людей, то зовсім логічно робити припущення, що словотворення, пов'язане з полюванням на звірів та пошуком їстівних рослин, яєць, меду, тощо постало значно раніше від скотарського лексикону та землеробського лексикону, який розвинувся наступним. Це дає дослідникам мови, хоч не дуже універсальний інструмент, але досить надійний, щоб не переставляти місцями у часі слова й бачити цілісні логічні дерева словотворень від протоморфем до сучасних слів української мови, щедро збагачених на історичному шляху префіксами, суфіксами та закінченнями. Найскладнішим у процесі дослідження є правильне виокремлення протоморфеми в сучасному слові, але якщо дотримуватися правила послідовності словотворення, то помилок можна уникнути.
Якийсь період часу окремі дієслова мали однакове звучання з іменниками. Недавні дослідження археологічних матеріалів показують, що лічба й числівники повинні були виникнути ще 30000 років тому, значно раніше, ніж була одомашнена перша тварина 11000-12000 років тому.
Від простих протоморфем до складних слів. Що не розуміємо в українській мові — шукаємо в санскриті
Від простих примітивних протоморфем, які складалися з двох-трьох звуків, поставала українська мова. Їх виокремлення у слові вказує на корінь слова. Цей корінь ставав складом слова, ніколи не змінювався, зберігаючи початкову мелодію, мелодію української мови. Могли в діалектах чергуватися глухі чи шиплячі приголосні, могли випадати, додаватися та чергуватися голосні, але впізнаваність протоморфеми однозначно залишалася, бо це основа розуміння мови, такого способу відображення її в корі головного мозку. Ми скажемо ко-ло, а не кол-о і не віднесемо до морфеми ко слово кор-ба, бо тоді рба не відповідає гармонії української мови. Наприклад, в прізвищі Воропай немає морфеми та кореня вор, який має угро-фінське походження, а є санскритське ворота й закінчення ай й має значення захисник воріт. Закінчення ай, тотожне префіксу най, яке передає вищу ступінь порівняння в українській мові (див. вище Дунай). Це просто зрозуміти, коли намагатися не згубити гармонію української мови — ми ж не говоримо вор-опай. Санскрит присутній в українській мові — він нероздільний з нею. Багато слів, для тлумачення яких та дослідження їх етимології, написані десятки статей з різними версіями їх пошуку у всіх мовах Європи та Азії, мають зовсім прості розгадки, якщо звернутися до санскриту. Чому санскрит для пояснення слів української мови має таке велике значення?
Санскрит утворився на основі протоукраїнської мови під впливом мовного середовища різних племен та народів, які вона зустрічала на своєму шляху до Північної Індії, а там, ставши писемністю, законсервував безліч її слів та їх тлумачення, які за цей час в Україні зазнали сильних еволюційних змін або стали маловживаними.
Ми рідко вживаємо слово вар, воно стало діалектним на Галичині та йому відповідне узвар на решті території України, проте, вареник знають навіть далеко за межами України, а дієслово варити стало серед найуживаніших в сучасній українській мові. Пояснити виникнення протоморфеми вар було б не простим завданням, але якщо заглянути в словник санскриту, де var означає вода й звідси, ми можемо пояснити природу нашого слова вар та варити — в українській мові вар означатиме приготування їжі на вогні у воді. Слово варяг, тільки загадкове для тих, хто не цікавиться санскритом та не знає української мови. Виходячи з протоморфем та санскриту можна дати однозначне тлумачення сотень слів української мови. Приведу лише декілька слів для прикладу, над розгадками яких тривають дискусії. Козак — ко-сак (сколот, скіф-сак) — перший корінь протоукраїнський, а другий взятий з санскриту (треба визнати, що казах, має таку саму етимологію, як й козак). Гопак (охоронець худоби) — обидва корені походять з санскриту go — худоба, pa, pal — охоронець. Галичина, Галич, гал — має відповідник в санскриті й означає плуг – halа, phala, плугатар — halika, земля — halā, тобто, гали — плугатарі, землероби, пах(г)али; halliḉa — танець на санскриті, мабуть ритуальний землеробський танець. Все Прикарпаття навколо Галича наповнене топонімами, гідронімами, які мають санскритське походження: Калуш, Голинь, Гошів, Говерла, Сівка, Станькова й так далі. Скіфи, які себе називали сколотами — були скотарями, це й відображено в їх назві, сформованій на основі протоморфеми ко. Присутність ко в скіфських іменах (Колоксай) дає нам підказку на їх автохтонне походження. Ймовірно, скіфи азійські та скіфи українські були родичами, як ми оце зараз є родичами із сербами, хорватами, словенами, тощо, але наші скіфи далі ріки Дон не заходили й були осілим народом, тоді як азійські скіфи досить активно кочували та воювали в Азії. Вихідці з території України були землеробами та скотарями й називали себе відповідно заняттям: сколоти, горвати — скотарі, гали, серп(б)и, поляни — землероби. Зараз між українцями та східними слов'янами близькість дуже очевидна, але ми розділилися ще до VI століття, тобто, вже пройшло 1500 років, а мови наші збереглися без особливих змін. Тобто, мова здатна вистояти 1500 років та не піддатися асиміляційним процесам.
Ющук І.П. (2017) склав “Словник української мови VI століття”, який включає 13000 сучасних українських слів, які повністю або частково збігаються за значенням та звучанням із словами верхньолужицької мови - 7500 слів, зі словами чеської мови - 10800 слів, із словами словенської мови — 9300 слів, зі словами сербської та хорватської мов — 10200 слів. Протоукраїнська мова й культура для всіх була спільною — розділилися територіально, але не ментально. Схожий словник дуже потрібний для спільних слів українських та санскритських — їх є теж багато тисяч. Українська мова має дуже мало чужоземних запозичень, трохи з тюркської, але часто перекручених у тлумаченнях, як, наприклад, диван чи сарай, дещо з німецької - в технічних термінах, а у сучасній мові — кілька десятків слів англійського походження. Загалом, словник української мови налічує мільйон слів й там ще не початий край роботи, щоб колись такий словник був створений та надрукований.
------------------
На малюнку показано метод загону диких тварин в пастки - вал. Кам'яна могила. Плита 25. (Б.М.Михайлов)
____________
Summary:
Most protomorphemes in the modern Ukrainian language will never have
a own separate meaningfull. If we open an explanatory dictionary and
look at any word, we will find for it several meanings that are
interconnected.
In the language of the Proto-Ukrainian, the
protomorpheme was a word, but not as the smallest particle of the
language with one meaning, but as a polysemous word in which the
meanings were logically connected. Logically related meanings wourld
been separated when phonemes joined to the protomorphem and new
morphemes and words were formed.
Післямова
До писання цієї статті, зовсім не лінгвіста, спонукав хаос та старі традиції, які досі переважають в дослідженнях української мови. Тому, спроба створити струнку й аргументовану теорію походження української мови, є вимога нинішнього час й хтось повинен це першим усвідомити. Нової інформації, яка основана на результатах сучасних генетичних досліджень, дуже багато. Сподіваюся, що вдалося охопити головне.
O.Kuhdoboeck
14.02.2021
ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.
Дуже сподобалось. Наявна зрозуміла логіка.
ReplyDelete