Українець має все для повноцінного життя: Націю-Україну, яка утворилася в 1991 році та є суверенною, незалежною й соборною та український народ-етнос — українців, які створили цю Україну-Націю з усіма унікальними атрибутами: українською мовою, гімном, тризубом, синьо-жовтим стягом та територією, суверенність й недоторканість якої була визнана всіма державами світу. (Зараз ситуація з українською територією змінилася, але це окрема тема). Але чому є така сильна тривога та незадоволення в українського народу до своєї Нації-України — мільйони українців її покидають і шукають щастя на чужині?
А ось, незабаром тридцятий рік Незалежності та раптом виразно впало в очі, що Нація, тобто наша ненька Україна, як чужа до своїх діток — українського народу. Якось не так пішов розвиток: мало у кого є відчуття, що нині Нація дбає про достаток та гарантує безпеку Народу. Занепокоїлися батьки українського народу: це — замало української мови, замало книг українською мовою написаних, замало пісень українських в ефірі, замало серіалів на телебаченні, замало вишиванок та замало віри у Бога українського та чогось там ще патріотичного задмало — тільки ніхто не каже, що народ український замало має грошей у гаманці. Дивно, чи не так? Може зжилися українці з приповідкою: “Чому дурний, бо — бідний, а чому бідний — бо дурний”. А чим українці збираються боронити свою Націю: мовою та вірою? Коли напала Росія, то треба було гривні та долари, щоб для наших добровольців найпростіші речі придбати. Як вчив Христос — не треба змішувати духовне й матеріальне: “Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже”. В історії кожного народу, який створив націю, були періоди жорстокого протистояння між феодалами й народом. Головна функція нації, яка приходить на зміну монархії, автократії чи іншої феодальної держави — забезпечити народу головні ліберальні цінності, як свободу людської особистості, свободу підприємництва, свободу вибору — парламентаризм. Заберіть хоч одну складову з цих трьох — нації не буде, а буде феодальна держава, яка дбає про інтереси феодалів, а не народу, тобто є чужа для нього. А якщо чужа, то народ, не має значення чи це німецький, польський чи український, буде її покидати та шукати долі там, де він матиме безпеку, права, свободу й достаток.
Чи були у нашій історії такі часи, коли Нація та Народ були єдині, коли вони були переповнені великою взаємною любов'ю, коли ми справді були нацією, а не феодальною країною? Так, вони були, але тільки три коротких періоди та вони припадають на час активної боротьби українців за ліберальні цінності. Вони тривали лише по кілька років, але без них наша Нація не постала б на Божому світі. Перший період — був за Богдана Хмельницького, в державі, яка утворилася на частині території України, назване Військо Запорізьке, наступний період — Українська Народна Республіка від 1917 року й останній короткий період припадає на перші кілька років дев'яностих минулого століття Незалежної України. Ці три значні для Народу події, наче пуповиною зв'язані у єдине тіло — сучасну Націю.
Богдан Хмельницький заклав основи Нації-Україна. Наш український народ або етнос — був, є та буде, але тільки починаючи з Хмельниччини й по нині впевнено прижилася його назва — українці. Богдан Хмельницький, як підписав Вільгельм Гондіус його прижиттєвий портрет, був “народу українського князь”. Українська Нація творилася в цей короткий період XVII століття, коли іншим країнам до створення власних прийшлося чекати ще пару сотень років. Карл Маркс назвав Козацьку державу християнською республікою. Поряд з українцями творили свої нації англійці та нідерландці. До завершення вісімдесятилітньої війни у Нідерландах та громадянської війни в Англії (у радянській літературі вони названі буржуазними революціями) жодної мови про нації не було. Нації, їхнє зародження та розквіт нерозривно пов'язані із буржуа — без буржуа не було б націй. Буржуа, не варто їх порівнювати з капіталістами, у XVII столітті це були ремісники та торгівці — вільні люди, які проживали у містах, тобто у бургах, від чого й пішла їх назва. Тогочасні містяни вже мали деякі свободи, як виборче право у межах міста та власні суди, але їм не давала жити надмірна жадібність феодальної автократичної системи, яка податками руйнувала їхнє життя. Ремісники та торговці були головною рушійною силою, яка прагнула змін та приймала дуже активну участь у поваленні у Нідерландах влади іспанських монархів, а в Англії, на той час, влади короля Карла І. Свобода підприємництва ремісників та торговців, свобода особистості й рівність всіх перед законом та запровадження виборчого права на всій території колишніх монархій привело до нової форми державності, для якої з часом обрали успадковане з античних часів слово нація. Якщо стисло висловити ідею, за яку боролися буржуа, то це було право на заможність на основі свободи й рівності всіх без винятку, незалежно від стану чи влади. Тільки свобода та рівність для всіх могла створити умови для розвитку приватного підприємництва, вільного ринку та прояву талантів найбільш мотивованих та найобдарованіших із середовища етносу. Народи отримують нову ідеологію, а нація — це їх територія, успадкована від феодальної системи, на якій діє ця нова ідеологія.
В Україні, у часи Хмельниччини, не було українського буржуа, який би її масово підтримував. Михайло Грушевський пояснює це запровадженням польськими та угорськими королями Магдебурзького права, яке ними використовувалося, як засіб іноземної колонізації, у першу чергу німецької, тогочасних руських міст та сіл. Проте роль буржуа в Україні було кому виконувати — у війні за Націю цю роль перейняло на себе вільне козацтво. Козацтво головний дохід отримувало з військового ремесла, як плату за військову службу, крім того займалося торгівлею, іншими ремеслами, промислами, будівництвом та, звичайно, здавна користувалося виборчим правом. Богдан Хмельницький ініціював великий народний здвиг від Карпат до Дону. Все відбувалося дуже швидко, без жодних планів, підготовки та фінансів — настільки високими були народні очікування на свободу. Повсюдно, серед українського народу запанували символи майбутньої Великої французької революції — свобода, рівність, братерство, нехай на короткий час, але його вистачило, щоб пов'язати у єдине тіло весь український народ та навіть наступне його розлучення, що тривало три століття, не здатне було забрати цю єдність. Богдан Хмельницький здійснив адміністративну реформу, утворивши територіальні полки та запровадив систему виборчого права різних рівнів влади на місцях та суддів. Оточення Богдана Хмельницького було освіченим й формувало під Націю теоретичний ґрунт. Це видно із Літопису Самовидця та Універсалів Хмельницького. Воно знало добре, що відбувається у Нідерландах та Англії, козацькі полковники у попередні роки брали участь у звільненні Дюнкерку від іспанців, був там й Богдан Хмельницький (наразі це суперечлива версія). Писарі Богдана Хмельницького вели активне дипломатичне листування, зокрема із засновником англійської нації Олівером Кромвелем, який провів схожу адміністративну реформу в Англії. Процес становлення Нації відбувався на дуже солідній основі. За всіма ознаками, Козацька війна з Королівською Польщею була українською буржуазною революцією (якщо користуватися звиклими нам означенням), тільки вона не змогла повноцінно розвинутися на тій частині України через залежність від феодальної Московії, як автономії. Ця залежність від Московії не означала панування абсолютної монархії в Лівобережжі. Протягом ста років після Богдана Хмельницького царі змушені були узгоджувати свої дії із вільною козацькою старшиною і не здатні були скасувати запроваджені ним ліберальні та демократичні закони та права. Тільки після того, як Катерина II ліквідувала Козацьку автономію, ліквідувала Січ та ліквідувала Козацький Устрій, українська буржуазна революція була повністю придушена московським феодалізмом. З нинішнього погляду ніби виглядає, що були всі ознаки зберегти Націю, як на це спромоглися англійці та нідерландці, та не ставити її у залежність від феодальної Московії. Де ж причина, яка змусила Богдана Хмельницького прийняти важке рішення звернутися за підтримкою до російського царя? На цю тему багато написано дослідниками, але наважуся й свою версію висловити — на мою думку, ми втратили тоді Націю через бідність українського народу, через відсутність накопиченого, як зараз заведено казати, капіталу.
Богдан Хмельницький не міг мати достатньо грошей, щоб вести війну з Королівською Польщею. Найбільше коштів вимагало утримання татарської кінноти. Ймовірно саме утримання цієї кінноти не дозволило йому нагромадити необхідні кошти для розбудови свого війська. Польській важкій кінноті, одній з найкращих в Європі, не було що протиставити в битвах. Більшість простих вільних козаків не мали коня, а основним засобом пересування в походах була чайка. З двох-трьох десятків тисяч вільного козацтва, лише одиниці, як козаки Хмельницькі, мали власний хутір. Ось, до цих козаків приєдналося кілька сотень тисяч вкрай зубожілого люду, який не мав ні шеляга за душею, а зброєю йому служили звичайні сільськогосподарські знаряддя. Прогодувати таке військо ще можна було у багатій хлібом землі, але щоб забезпечити його шаблями, пістолями, мушкетами, обладунками, гарматами, ядрами та кіньми, потрібно було мати великі фінансові ресурси, а їх не було звідки взяти, бо тогочасний український народ був обдертий польськими панами та татарськими набігами до нитки. Битва під Берестечком розкрила всю трагедію цієї ситуації. Проти вишколеного королівського війська, де було багато професійних німецьких, угорських, литовських найманців, Богдан Хмельницький та його полковники могли протиставити, заледве третину до їхньої кількості, добре озброєних й досвічених козаків. В Україні не було ні срібних, ні золотих копалень, щоб карбувати власну монету. Професор Микола Котляр досліджував грошовий оббіг цього періоду й версію про карбування Хмельницьким власних монет, зберігся навіть їх опис, але досі жодної так й не виявлено. Мабуть, до карбування власних грошей у Богдана Хмельницького не дійшло. Основним доходом військової казни була здобич на полі бою та відкупне з міст. З малих міст та містечок, які були захоплені козаками, грошей здобувалося дуже мало, бо вони власниками у цей тривожний час надійно заховувалися. Татари воювали за гроші й могли легко перейти на бік того, хто більше платив — це була ознака часу, коли майже всі у Європі воювали за сольд й козаки теж. Богдан Хмельницький не став очікувати значних поразок та згоджувався на мирні угоди з поляками, шукав активно підтримки чужоземних володарів та союзників, зрештою домовився з московським царем, ймовірно, тимчасово, щоб виграти час й нагромадити ресурси, бо продовжував переговори зі шведами, які після його смерті успішно завершив Іван Виговський. Богдану Хмельницькому потрібно було розв'язати проблему фінансування військової козацької верхівки й простих козаків, на утримання яких у нього не було коштів. Він вимагав у царя плати у польських злотих для козаків та знав, що московський цар є надто слабкий та не зможе контролювати й визискувати українців. Так й сталося — коли московити в 1659 році пішли війною в Україну, то були розгромлені під Конотопом. Після смерті Хмельницького, якщо відкинути всі деталі та складний перебіг подій, спричинений пошуком щедрішого володаря серед царя, короля та султана, то можна побачити, що сто років українці Лівобережжя жили у рази краще від населення у Росії. Українське козацтво почало розвиватися та збагачуватися, у цей час розбудовуються міста, зароджується українське міське буржуа, а з ними торгівля, промисловість, українське бароко, український портрет, музика й освіта. Український етнос створив власну культуру світового рівня та зробив величезний вклад у культуру російського етносу. Через двадцять років після смерті Богдана Хмельницького, коли гетьманом став Іван Мазепа, економіка Гетьманщини вже розвивалася високими темпами, а самого гетьмана можна назвати першим великим капіталістом України. У першій половині XVIII століття заможна козацька верхівка купляла акції англійських компаній, вкладала гроші у їх банки. Це є приклад, як можуть змінити життя етносу ліберальні цінності та демократія й, навіть, в умовах постійної війни. У сучасній Україні, за останні тридцять років повний занепад і це тільки тому, що український етнос не має цих ліберальних цінностей, а живе за законами феодальної автократії та має формальну демократію.
Дуже трагічно розвивалися події на Галичині та у частині Правобережжя — ще за життя Богдана Хмельницького там почалося масове знищення українців. У період Руїни, а потім у XVIII столітті десятки тисяч українців рятувалися від переслідувань поляків втечею на Лівобережжя. До втікачів добавилися й примусові переселенці: великий згін та потім два наступних. Війни, чисельні селянські повстання та бунти, постійні каральні експедиції поляків привели до економічного занепаду в Галичині та на Правобережжі, контрольованому ними. Річ Посполита не знала іншої суспільної моделі, їхні селяни були сильно закріпачені та безправні. Козацтво, яке спізнало ліберальні цінності й демократичні свободи, було несумісним з польським феодальним гнітом. Ян III Собеський політикою жорсткого наведення порядку й умиротворення на Правобережжі зруйнував його економіку, а отже спричинив занепад економіки Речі Посполитої, яка не здатна була жити без багатої України й незабаром сама стала жертвою поділу між сусідами. Події, які відбувалися у той час на Правобережжі та в Галичині можна прирівняти із геноцидом українського народу — йому загрожувало там повне зникнення. Відроджуватися український етнос у Західній Україні почав з 1848 року, завдяки австрійській революції, яка змусила монархію запровадити необхідні для розвитку приватного підприємця (буржуа) ліберальні цінності та виборче право. Українці успішно скористалися з ліберальних змін та вже на кінець XIX століття Народ засяяв своїми талантами в підприємництві та культурі.
Звичайно, збагачення козацтва на Лівобережжі не могло вічно тривати, бо розбудило жадібність московських царів, особливо з приходом на трон німкені Катерини II, але того століття стало достатньо, щоб український етнос зберіг усвідомлення своєї єдності та в 1917 році почав знову будувати Націю, майже на тих самих засадах свободи та народовладдя (лібералізму й демократії), на яких він її будував в 1648 році. Бажання мати свою самостійну Націю ще з часів Козаччини перейшло у генетичний код українця. Іван Мазепа був наступним гетьманом після Богдана Хмельницького, який об'єднав майже всю Україну. Перед ним цю спробу робив гетьман Іван Самойлович. Ці прагнення українського етносу до єдиного цілого є його невіддільною ознакою й понині. 1917 рік дав новий шанс українському етносу створити свою Націю. Українські республіки утворювалися у всіх кутках колишніх Австро-Угорської та Російської імперій. Це було велике духовне піднесення. Зразковим прикладом духовного відродження можна назвати перевтілення Володимира Сосюри у великого українця. А таких як він було тисячі. Його постать є ключем до розуміння багатьох феноменів сучасного українського етносу.
Проте й цього разу, попри величезну духовну основу, Нація не змогла протриматися більше, ніж кілька років. Українська Народна Республіка не вистояла перед добре обмундированими й озброєними арміями Муравйова — з одного боку та Галлера — з іншого боку. Добре відомо, що в 1917 році Ленін отримав десятки мільйонів німецьких золотих марок, які разом з ним були доставлені спеціальним поїздом з Німеччини у Росію. Але це була тільки якась частина з тих грошей, які ріками потекли з банків нейтральних країн Швеції, Данії та Швейцарії до Леніна. У сучасному грошовому еквіваленті — це мільярди доларів. Про це пише у своєму науковому дослідженні “Російська революція. Нова історія” професор Джон МакМікін. Більшовики не шкодували золота на підкупи, розвідку, агітацію, друковану пропаганду. Завдяки цьому вони легко захопили владу. Маючи необмежене фінансування, більшовики закуповували медикаменти, амуніцію, техніку, паротяги та щедро винагороджували колишніх царських офіцерів за перехід на їх бік. За короткий час ними була створена боєздатна красная армія, яка вдерлася в Україну та терором й спустошенням почала душити молоду українську республіку. З боку західного кордону напала добре озброєна та обмундирована за гроші Антанти та США польська армія. Українська Народна Республіка не мала рівноцінних фінансових ресурсів, щоб протистояти ворогові. Намагання отримати ці ресурси від німців, а потім від поляків дали тільки від'ємний результат — вони взяли на порядки більше, ніж дали. Власний фінансовий ресурс, у вигляді надрукованих з художнім смаком паперових гривень та карбованців, мав формальний характер. Й цього разу бідність українського народу зробила приреченою Націю-Україну. Втративши свою Націю, український етнос став беззахисним та його почали нещадно винищувати — ще один геноцид, цього разу більшовицький.
Створена в 1648 році Нація та наступне її заснування в 1917 році, відбувалися на тлі воєн у Європі — у цих умовах українському етносу важко було вирватися з бідності та збагачуватися. Нова сучасна Нація, яка заснована в 1991 році, не має таких проблем, бо у Європі панує мир й це мало б дати нам шанс на її зміцнення через створення заможної основи, але все чомусь відбувається саме навпаки. Розпад радянського союзу дав українському етносу унікальний шанс безкровно створити власну велику світову Націю-Україну й на високому духовному піднесенні український етнос її створює. Нація є створена, проте на двадцять восьмому році її життя постало питання: “Чи цю Націю теж чекає сумна доля двох попередніх Україн та чи український етнос цього разу здатен вберегти Україну від знищення?” Народ український повинен усвідомити, що якщо ми цього разу втрачаємо Націю, то його чекає автоматично геноцид, брутальне фізичне винищення українців. В українського етносу є вже новий приклад — окупований Донбас, де за кілька років там нічого українського не залишилося: хто зміг — той втік, інших жорстоко закатували, решту перестали визнавати себе українцями. Це не означає, що в окупованих Донбасі та Криму не стало українців — вони є, але там український етнос через втрату опіки Нації перейшов у законсервований стан й припинив свій розвиток. Цей катастрофічний шлях українці пройшли вже двічі, один раз у кінці XVII століття на Правобережжі та у Галичині, зазнавши неймовірних знущань від поляків, другий раз у першій половині XX століття, зазнавши геноциду від більшовиків.
В 1991 все почалося з духовного відродження, яке через пару років гасне під гнітом тотальної бідності, безробіття, інфляції та свавілля постколоніальної бюрократії. Після двох втрат Нації, Народ повинен серйозно думати над тим, як зберегти її третю версію, бо його фізичне тіло без захисту Нації буде розіп'яте й розтерзане ворогом. Для збереження незалежної Нації потрібно мати армію, не просто сильну, а рівносильну потенційному ворогові. Якщо завтра почнеться у світі війна, то кожен буде думати за себе — така, як нині Україна, не протримається й двох днів. Для будь-якого етносу краще, щоб загинув мільйон у війні, але він переміг, ніж мільйон буде посаджений на палю, нехай у війні загине сім мільйонів, але переможе, ніж сім мільйонів помре від штучного голоду. Не може бути сильної армії при такій слабкій українській економіці. Це геть абсурдно!
Розв'язок проблеми Нації винесений у заголовок цієї статті. Нація — це форма переходу від монархічних-феодальних стосунків в етносі, до ліберально-приватних і демократичних. Якщо раніше етнос чи його складову, етнічну групу, захищав монарх чи феодал, то після їх ліквідації, ця функція захисту переходить до нації. Якщо раніше монарх вирішував, як жити та розвиватися підвладному етносу, то після його усунення все вирішує сам народ, використовуючи систему народовладдя. Потреба повалити монарха та феодала виникла через те, що вони обмежували свободу людини на збагачення. У феодальній системі збагачуватися мав право тільки монарх та вірні йому феодали — решту просто гнобилися. Чи не нагадує це сучасну Україну? Ми застрягли у феодалізмі! Чому загинули дві попередні Нації 1648 і 1917 років? Відповідь зрозуміла: їх загибель спричинена сумарною бідністю українського етносу, який не мав ресурсів для їх захисту. Чи має зараз український етнос необхідний фінансовий ресурс для свого захисту? Не має та не буде мати, якщо український етнос не перейде з феодальних відносин на ліберальні цінності! Тільки тоді Народ буде здатен захистити й зберегти Націю, коли буде спиратися на ліберальні цінності, бо без них не буде заможного дрібного підприємця, який єдиний здатен створити ресурс для захисту Нації. У структурі народу більше нікому цей ресурс створити: політики, чиновники та армія — це утриманці народу, найманий працівник не отримує прибутку, а оплати праці не завжди вистачає на прожиття, працедавець — як правило має інтернаціональне походження й до захисту націй байдужий. Влада не створює ресурсу — вона тільки його розподіляє. У країнах з високим економічним рівнем цю роль оберега нації виконує середній клас — це поєднання високооплачуваного найманого робітника, службовця та дрібного підприємця. Але нам до створення середнього класу ще дуже далеко.
Існування націй та їх успішний розвиток нерозривно пов'язаний із буржуа, а саме з дрібними підприємцями, бо вони походять з дуже активного прошарку етносу — із кращих, здібних, талановитих його представників. Якщо їх задавити податками, бюрократією, кримінальними, корумпованими чиновниками — вони покидатимуть, при першій же нагоді, рідний етнос та переходитимуть жити до тих етносів, де ці ліберальні цінності реально діють.
Потрібно добре усвідомити, що націй не буває, якщо в етносі відсутні ліберальні цінності — це або монархія, або колонія. Україна сьогодні — це гібрид колонії й феодального автократичного режиму та утрималася на карті світу двадцять вісім років завдяки відсутності воєн у Європі. Радянський союз був феодальною державою, яка розпалася досить легко через вигадану соціалістичну власність. Як тільки ослабла тоталітарна влада, суть феодальна, то все розвалилося. Нації, які утворилися з радянського союзу, фактично феодальні утворення, без революцій буржуа, бо його не могло бути. Далі все зводиться до того чи здатна еліта колишньої феодальної держави створити умови для розвитку буржуа (бо тільки буржуа здатні утворити націю) чи ця еліта буде зберігати феодальну систему для власної наживи.
Колись Польща втратила державність за два тижні, хоч мала свою мову, свою віру та свою армію та мала повну єдність народу у цих складових. Як тільки військова ситуація у Європі погіршиться, Україна перестане існувати за два дні. Це є реальна проблема, яку потрібно українському народові розв'язувати, щоб уникнути ще одного геноциду. Ця проблема може бути розв'язана єдиним шляхом — негайною лібералізацію — свободою підприємництва для дрібних та середніх підприємців-виробників.
Це можна зробити швидко та просто. Наприклад, підприємець з річним виторгом до одного мільйона доларів (не менше) не платить жодних податків й не відшкодовує їх, не потребує жодних дозволів й жодних ліцензій, не веде жодної податкової звітності, а тільки подає річну декларацію, підтверджену первинним документами, та статистичну звітність, а все решта — згідно з законами. Всі суперечки, які виникають між місцевою громадою і підприємцем вирішуються через суди. Такий простий шлях буде сприяти заможності українського народу й гарантуватиме безпеку Нації. Це тільки приклад аварійної лібералізації підприємництва, яка необхідна, щоб нарощувати високими темпами економіку й вирватися із бідності, але навіть такий простий шлях викличе вже ланцюгову реакцію лібералізації всіх економічних та фінансових стосунків в етносі. Тоді нарешті ми матимемо справжню Націю-Україну, а не феодально-колоніальний гібрид, та зможемо спокійно жити навіть поряд із небезпечним ворогом.
Якщо негайно не діяти з лібералізацією підприємництва, то виникає дуже глибока підозра, що проти України та її народу діє міжнародна кримінальна змова. Це все колись розкриється: через сто років професор Джон МакМікін дослідив, що жовтнева революція була найуспішніша кримінальна змова у світі. Практично неможливо без спрямованих цільових зусиль перетворити український народ у найбідніший у Європі та позбавити його найважливіших демократичних прав. Коли з Європи спостерігаєш за процесами в Україні, то зразу впадає в око їх неприродність. Є речі дуже дивні, які у Європі вирішуються елементарно, помахом пальця з боку влади, але в Україні вони вже десятиліття як вкопані, наприклад, відсутність прихильності до будь-яких ліберальних цінностей, повне небажання сприяти росту економіки, неперервне знищення національної грошової одиниці (гривні), яке завжди є одним з елементів руйнації нації, або зовсім абсурдні відсоткові ставки НБУ, тощо. Все гарно пояснюється вимушеними обставинами, але наслідком цього є сьогоднішній катастрофічний економічний стан в Україні й жахлива бідність Народу — а це можна лише пояснити, як спрямоване бажання ослабити та деморалізувати український народ перед тим, як фрагментувати Україну. Результати дії цього процесу ми зараз бачимо. Українець перебуває в глибокому стресі, він має дуже слабкий самозахист та інстинкт самозбереження — все через те, що у нього відібрані майже всі права й свободи, а без них він не здатен розв'язувати проблеми, які постійно навколо нього накопичуються. Він йде на вибори, як до грального автомата, на удачу, бо здоровий глузд в Україні вже давно перестав спрацьовувати через відсутність будь-якого зв'язку між тим, що говорить політик і що він реально буде робити.
На двадцять восьмому році еліта українського етносу не збирається відмовлятися від феодального автократичного режиму, навпаки, вона включила найпотужнішу систему пропаганди у світі, щоб не дати українському народу усвідомити процеси, які йому загрожують і ведуть до загибелі його Націю. Нашу еліту вмовляють всі великі нації світу згодитися на ліберальні зміни, здійснюють тиск через різні міжнародні інститути, дають сотні мільйонів доларів на розвиток дрібного підприємництва — але все даремно. Світ розуміє, що без негайної лібералізації неминуче відбудеться в Україні буржуазна революція — ще один Майдан, яка поставить під загрозу стабільність у всьому світі й спровокує розпад ЄС, бо ослаблений революційною боротьбою український народ стане легкою здобиччю для сусідніх автократичних феодальних держав Росії та Білорусії, а за його рештками полізуть східні сусіди з ЄС.
Український народ стоїть перед загрозою поневолення, а його Україна балансує бути та не бути. Він пожинає плоди своєї тридцятилітньої неспроможності обрати еліту, яка би для нього запровадила ідеали свободи та спиралася на ліберальні цінності, яка би все робила, щоб на шляху до його заможності та багатства не було жодних перешкод. Без цих двох складових націй не існує, як не існує без них жодних способів їх захисту.
O.Kuhdoboeck
Березень, 2019
_________________
На світлині скульптурна група Ощадність, Леонард Марконі, 1894, Львів.
Ощадність - символ капіталу й заможності, в оточеннні чоловіків, які символізують прибуток в сільському господарстві та в промисловості.
No comments:
Post a Comment