Українською мовою треба гордитися, а не любити її . Поширено за підтримки професора І.П.Ющука

Світлій пам'яті Івана Пилиповича Ющука, який помер сьогодні, 27.03.2021

 

  Іван Ющук

5 березня 2021

допис Ol Hudoböck у УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ... потребує затвердження.: Українською мовою треба гордитися, а не любити її

Любімо Україну, любімо її природу, любімо сім'ю, жінок й дітей, любімо українські страви й застілля! Але мову, якою ти щоденно розмовляєш, не треба любити, нею треба гордитися.

 Давність української мови стала безсумнівною для мене давно.   Ознаки  давності української мови часто лежали на поверхні, не потребували жодних глибоких досліджень, але яка це давність, якого виміру, важко було здогадатися. В українського народу зараз відсутні писемні пам'ятки, написані українською мовою. В українських етимологічних словниках майже немає  слів, які б мали українське походження  -  вони походять з іранської, німецької, турецької, угорської, осетинської, болгарської, литовської, фінської, тощо. Українська археологія ніяк не пов'язувала між собою давні культури, а подавала їх, як дискретну систему випадкових заселень України мігрантами з Азії та Європи. Майже всі головні національні гідроніми чи топоніми  теж пояснювалися всіма  мовами, але не українською.

І ось, настає час істини: генетика з математичною точністю встановлює, що праматір'ю індоєвропейських мов є Україна. А саме, не земля, не територія, бо вони не вміють розмовляти, а людина  - носій мови. Тобто, автоматично все перевертається догори ногами  - з української мови походять слова у великій родині індоєвропейських мова, а не навпаки, як досі вважалося.

Мова  - це завжди ідеологія. Жодних сумнівів, що стара ідеологія, побудована на великодержавних шовіністських засадах, не здасть свої позицій без бою. Масштаби поразки старої мовної ідеології  неможливо охопити уявою - мільйони книжок, словників, наукових праць, тощо перетворюються в гори вторинної сировини. Це Боже покарання за знищені Катериною стародруки, написані українською мовою та за фальсифікацію їх на псевдоруській.

Супротив неймовірний. Коли Петро й Катерина  перетрусили все, до найменшого листочка, написаного українською, все було віднайдено і знищено. То тепер безнадійно щось нищити: в інформаційному світі   - це блокада й контрпропаганда. Тому, мені зовсім не дивно, коли фб блокує такий текст, як "До питання походження української мови".

Гордитися українською мовою  - це націоналізм,  це  - загорза для мирного життя,  це  - приниження інших народів?  А, як тоді називається  така річ, коли слово хата  - це угро-фінське, Дніпро  - іранське, плуг  - німецьке, козак  - турецьке, русь  - фінське? Це не приниження українця?  Хіба це не "науковий" грунт для тих, хто верещить про телячу мову?

Тому, на війні, як на війні, нехай ідеологічній. Коли хтось береться захищати українську мову без диплома філолога, то не варто слухати істерику про непрофесійність, треба пригадати тих, хто пішов захищати українську землю, коли напала Росія  - хто не мав військової освіти, а був медиком, літератором, математиком, оперним співаком, тощо.

Тому, гордість за українську мову на першому місці й ми переможемо.

 

Космос - витоки походження слова знайдені в українській мові

  

Оl. Kuhdoboeck 

Сучасне слово космос запозичене з грецької, але як це слово виникло, яка його етимологія, грецька мова не може дати відповіді. 

Кожен з нас, хоч раз у житті, заглянувся на зоряне небо, всіяне безліччю  зірок. Тепер, українець має уяву, яка відповідає його сучасному рівню, й він це б порівняв  з мільйонами піщинок  на березі моря, але в нашого предка, протоукраїнця, поетичні порівняння не могли далеко відходити від того, що його щоденно оточувало - й він б сказав, що на небі зір так незлічено багато, як волосинок у шерсті його кози. Це  - як космо!

Ко  - одна з перших протоморфем протоукраїнця, яка пов'язана майже з усіма одомашненими тваринами й без якої українська мова ніколи б не стала передовою технологією в проміжку від 10000 років до 5000 років тому. Від протоморфеми ко  утворилися тисячі слів, які логічно між собою пов'язані й серед цих слів є всесвітньовідоме слово космос.

Свою назву одомашнена коза отримала від характерної ознаки, якою відрізнялася від інших тварин  - вона любить об'їдати молоді пагони кущів та дерев, а створені  пізніше такі слова, як береза, дереза, лоза, гриз(а)ти, вказують, що  ця версія має добру  логічну основу та є переконлива.  

Коза має ще одну характерну ознаку  - густу шерсть, яку наш предок теж називав словом коза, але розумів це, як волосся. Згодом відбулося розділення назви тварини й назви волосся шляхом чергування з і с. Так утворилися нові слова: коса й косма, косм, косматий й, навіть, слово повісмо. Слово косма означає шерсть, вовну, а повісмо  - конопляне або лляне клоччя.

В Україні, на Волині та Прикарпатті є топоніми з  морфемою косм (Космач, Космачка, Космачів), які потрапили в документи з ХV  століття. Космо, косма зі значенням волосся або вовна є у всіх слов'янських мовах - зокрема, у мовах народів, які вийшли з території України ще до V століття: в лужицькій, македонській, болгарській, сербо-хорватській словенській. Це є свідченням, що слово косма було утворене на території України, ще в часи одомашнення тварин.

Слово космос (kόσμος) в грецькій мові відоме з VI століття до Хр. й має значення світ, як порядок, який  є противагою хаосу, проте, як воно утворилося, наразі, відповідь вченими не знайдена. В грецькій мові відсутня  морфема кос (kόσ), або косм (kόσμ), а закінчення μος або ος, є типовим для багатьох слів грецької мови. Слова коза, коса, волосся, шерсть, вовна, косма, клоччя  (κατσίκα, πλεξούδα, μαλλιά, μαλλί, μαλλί, μαλλιά, κουρέλια)  - мають різні корені в основі. Це може свідчити, що слово косма(о) потрапило в грецьку мову ззовні, наймовірніше, що воно перейшло з протоукраїнської мови ще до потопу, який приблизно 7150 років тому затопив Чорне море й  перекрив шляхи міграції між Малою Азією та побережжям Егейського моря.

Ми мало знаємо про космогонічні  уявлення протоукраїнців  - запровадження християнства проходило в жорстоких формах  - знищувалися капища, ідоли й вся атрибутика дохристиянської віри. Це була відповідь на опір  християнізації. Те, що вціліло, було повністю знищено в XVIII - XIX століттях царями та російськими попами.  Тому, немає змісту вдаватися до домислів з приводу використання нашими предками слова косма для означення всесвіту-космосу. Але, незаперечним є те, що в Україні космогонічні культи були сильно розвинуті.  Трипільська цивілізація  залишила вагомі докази, що вірування, пов'язані із вивченням неба,  були поширенні на рівні кожної сім'ї  - так як тепер, в кожній хаті є образи святих, трипільці мали в своїх хатах культові предмети. Наступна, після Трипілля, Курганна культура, відома створенням пригоризонтальних обсерваторій (одна з них збереглася - Безводівка), які, ймовірно, використовувалися нашими предками протягом тисяч років  й до часів Русі залишалися інструментом досліджень неба. Тисячолітня історія українських вірувань, безумовно спиралася на власний термінологічний словник й слово космо(а), в значенні неба, всіяного мільйонами зірок, мало бути в ньому присутнім. Але, в XX століття його місце зайняло слово космос, з краще відомої в світі мови, ніж українська.

Гармонія української мови, як свідчення її прадавності

O. Kuhdoboeck 

Гармонія  (з грецької - узгодження) - це мистецтво досягнення виразності в музиці. В українській мові гармонія присутня завжди.  Поки дикі звірі бігали вільно на природі,  наш давній український родич  називав всіх тварин, нападу яких не боявся, ко-коу. Винятками були пес, який був одомашнений 20000-30000 років тому та  вівця (оуца) й свиня (бор), які теж були одомашнені раніше від решти тварин.  Коли настав час одомашнення корови, коня, кози, кота й курей, то треба було робити уточнення між ними, про яку саме тварину йдеться. Починаючи з 12000 років тому, в українській мові утворюються слова кот, кон(ь), коза, корова, корв, кобила, кокоть або когут.

В українській мові зовсім немає випадкових слів й, взагалі, випадковостей, які не вкладаються в спільну логіку словотворення. Кожне слово треба було вигадати прадавньому українцеві, бо в тії прадавні часи йому не було в кого вчитися мови чи запозичувати слова. Утворення слова залежало від тих вражень, які найбільше відбивалися в його мозку, як реакція  на поведінку тварини або характерну ознаку, властиву тільки їй. Словотворення, яке відбувалося понад 10000 років, дуже важко відтворити без знання тогочасних обставин. Наш предок вже вмів чергувати голосні та опускати їх, щоб утворити нове слово.  Окремі слова вдається відтворити зі стовідсотковою правдивістю, а ті, в яких з другої морфеми залишилася одна або дві букви, як, наприклад,  ко-н(ь) та ко-т, потрібно ще досліджувати, хоча версії є також.

Ось, ця тварина реве дуже голосно  - її назвуть ко-ров(а).

А ця тварина небезпечна, вона б'є дуже підступно, звідси походить  - ко-бил(а).

Пташку бойову, яка  має гаки (кігті) - назвуть ко-гоут й від нього буде слово коготь-кіготь.

Багато бельк або белькоче   - це кобель.

Тварину, яка дере, їсть лозу   -  назвуть коза.

(Загальновідомо, що в українській мові має місце чергування о та і ).

Не розгаданим наразі залишається синонім ко-тові  - маць-ко й від нього миця або мицька, проте безсумнівним є їх походження, пов'язане з одомашненням тварин нашими предками в Україні.

Не забув українець й вірного друга свого пса, якому назву дав значно раніше, тому кожен з них отримував персональне ім'я, як відзнанку для найкращого охоронця одомашнених ко:  Бурко (бурий), Сірко (сірий), Рябко (рябий).

Ще однією ознакою прадавності української мови є парність вжитої проморфеми ко для  чоловічого та жіночого родів свійських тварин,  яка в сучасних західно-європейських мовах зустрічається рідко  - там етимологія назв тварин чоловічого роду та жіночого роду зовсім відмінна. В українській мові набереться, мабуть, кілька тисяч слів, які включають протоморфему ко. На жаль, цього ніхто не зауважив досі і в етимологічних словниках нашого кота та кобилу шукають в латині, козу в турецькій мові, а сотні інших слів -  по всіх мовах світу, крім української. Наукою давно підтверджено, що одомашнення коня вперше відбулося в Україні -  залишався наш коник чи котик безіменним, поки  не виникла латина? Ні, хто першим одомашнив  - той ім'я дав й це ім'я було поширено по решті світу, а не навпаки!  

На світлині показано грушевидний посуд Петраниської культури (Україна-Молдова) Трипільської цивілізації, на якому зображено кота  - приблизно V т. д. Хр. Генетичні дослідження показують, що сучасні коти мають гени тварин, які походять з Півночі Африки, й робиться висновок, що одомашнення їх могло відбутися в часи Єгипетської цивілізації, яка щонайменше на 1000 років молодша від Трипільської цивілізації. А далі,  робляться псевдонаукові висновки, що  до України кіт потрапив, отже, не раніше часів Римської імперії, а тому його назва походить від латинського слова catus, а не від української протоморфеми ко. Насправді, якщо трохи подумати уважно, то можна було б здогадатися, що в льодовиковий період багато тварин мали кращі умови для життя й розмноження у Північній Африці, а сухий клімат та традиції муміфікації тварин, дозволили зберегти матеріал для генетичних досліджень, тоді як в Україні кислотність грунтів та вологий клімат зовсім не дають шансів знайти рештки дрібних тварин, птахів та гризунів, які необхідні для досліджень генів. Натомість,  в Україні є зображення котів з тих часів, коли ще не було Єгипетської цивілізації, а латинської мови й поготів.   
_________________

Коллаж світлин за матеріалами Археологія Української РСР, 1 том, 1985, Київ.

Гетьман - українське слово

До утворення слова гетьман причетні дві українські протоморфеми гать [*] та ман. Обидві протоморфеми добре збережені в старо англо-саксонській й нижньо германській мовах, звідки поширилися також й на центральну частину Європи. Слово ман до означення людини потрапило в переносному значенні й збереглося в українській мові тільки зі словом гетьман. Тоді, як в європейських мовах воно розширило свої означення до чоловіка або людини взагалі.

Вивчення протоморфем гать (протоморфема гать була досліджена раніше [*]) та ман розкриває означення слова гетьман  - це людина, яка веде за собою інших, ризикуючи власним життям. Йти за гетьманом, для інших людей, теж означає високий ризик втратити життя. Тобто, це також сумнів, вагання, непевність, невіра, тощо, після яких наступає вибір: ман чи обман - піддаватися ризику загибелі чи ухилитися. Саме цим шляхом слово ман отримало переносне значення, як конкретної людини, а не людини, чоловіка - взагалі. Тобто, це є термінологічне поняття в українській мові, назва людини, яка йшла першою  по гатях (проходи в болотах, боброві гаті, тощо) в заболоченій місцевості, в трясовині, в драговинні, тощо, а за нею вслід йшли решту людей.

В післяльодовиковий період значна частина північно-західної території України, була покрита болотами, про що свідчить поширення торф'яних відкладів. Потреба долати їх створило окрему категорію понять, побудованих на протоморфемі ман.

Проморфема ман  в українській мові охоплює категорію значень, пов'язаних з високими ризиками в дорозі, коли є високий шанс  загинути й не дійти до запланованої цілі, але, також, й досягнення кінцевої мети дороги, переживши складні випробування. В сучасній українській мові відсутнє слово ман, проте воно повинно було бути раніше, в післяльодовиковий період. Воно зникло разом із болотистими місцевостями, а в українській мові тільки збереглися похідні слова. Є дієслово манити, воно не є запозиченим з інших мов, бо присутнє в сербській мові. Це означає, що передача слова після V століття з української мови до сербської або навпаки, не могла відбутися. Це спільне слово було, яке залишилося в мовах після великого переселення народів.

манити недок. — чес. má-miti; слн. mamiti; серб. манити

Безумовно, з ним пов'язане слово обман  

обман ч. — серб. обмана 

обманути док. — серб. обманути 

обманювати недок. — серб. обмањивати [**]

 Такі слова, як приманка, манка, манок - відсутні в сербській мові. Схоже, що це українські слова, які утворилися після V століття.  Передача слова ман до давньої української мови з латини або габрейської виглядає малоймовірною, оскільки така передача мала б відбутися не пізніше перших  століть. Від протоморфеми ман походить кілька десятків слів в українській мові,  як навмання, манівці, манати, тощо та багато топонімів. Якщо в українській мові манівець, оманець  - це обхідний шлях, або невірний шлях, то в білоруській  мові - ману́ць це трапити куди треба; пол. manowce «манівці» (з укр.), чес. maní nemaní «навмання», maním nemaním «тс.», словац. manina «бездоріжжя». [***]

 До української військової термінології козацького періоду слово гетьман потрапило зі своїм первісним значенням, як людини, на яку впав вибір ризикувати життям, йдучи попереду інших. Ретроспективне походження слова гетьман з німецької виглядає неможливим й притягнуте до української мови штучно. Хоча всі словники одностайно подають це сдово, як німецьке, яке через польську мову запозичене з середньоверхньонімецької - houbetman, heuptman «командир, командувач» (нвн. Háuptmann «капітан») є складним словом, утвореним з houbet, heupt «голова» [***].

Німецькі слова гаупт, гоубет чи гойпт повинні були пройти дуже складний шлях трансформації, щоб потрапити до української мови або до польської мови, яка теж походить від протоукраїнської. Тому, протоморфема гать у слові гетьман є на своєму місці  та є єдиним правильним поясненням етимології слова гетьман.

 ____________

Чорно-біла частка  картини:  Василь Петрук "Гетьман Хмельницький коло Зборова"

 ___________

** Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

* https://s-ctapo-coll.blogspot.com/2021/02/blog-post_23.html?m=1

 

Від бобрової гати до української хати

 Хата  - сільський одноповерховий житловий будинок. Слово "запозичене в давньоруські діалекти із пізньоскіфсько-сарматського часу *xata". [***] В іранській мові є слово kad - будинок, а слово kata, відповідно, це -  кімната, хижа, погріб. Перехід початкового k до х пояснюється переходами, які властиві для осетинської та інших східноіранських мов. Таку версію пропонує "Етімологіческій словарь славянських язиков Трубачева", 1974  - пропозиція радянської науки. Славіст німецького походження Макс Фесмер (Max Vasmer), який жив та працював в СРСР та  НДР і є великий авторитет в українській філології радянської епохи, вважав, що хата запозичене в угрофінській мові від слова haz або kota.  Версій походження українського слова хата багато, навіть є серед них ностратична, але немає жодної версії про рідне українське походження. Виглядає, все, наче, співзвучно,  але здорового глузду ніякого  - логіка побудов відсутня зовсім.  Дивно, чому кочові народи, якими були саки (скіфи) Азії, іранці, осетини чи угорці, запровадили серед українського народу слово хата? Хіба ніхто не знає, що вони мали "житло на колесах" й ніякими будівничими не були? Мені зрозуміло, що до таких "наукових" результатів можна прийти, якщо українську мову зовсім виключити з досліджень. Чи можемо ми собі  уявити таку ситуацію, коли слово з англійської мови, наприклад, bread, будемо пояснювати будь-якою завгодно мовою, крім англійської? Але для української етимології  - це норма. Про Трипільську цивілізацію на теренах України  вже відомо 150 років, також десятки археологічних культур до них і після, але про це ні слова. Трипільці, як звикле,  будували двоповерхове житло  - вони зводили свої житла десятками тисяч, але, з наукової точки зору, яка зараз прийнята в Україні філологами, ці житла не мали назви, бо ще не було сарматів та угрофінів зі своїми "містобудівними" культурами. Трипільці, народ, який налічував не менше півмільйона людей й жив кілька тисяч років на українській землі, зник безслідно, вимер й забрав свою мову в могилу, разом з назвою свого зручного й затишного житла  - саме така логіка мала супроводжувати Фесмера та Трубачева. Можу тільки  додати, що Фесмер не взяв до уваги слово Kate  - хата, яке поширене на півночі Німеччини, а чомусь звернувся до угрофінських коренів. Авжеж, йому не хотілося визнавати присутність слов'янської етимології в німецькій мові.

Добре, що природа створила таку милу тваринку, як бобер, з яким ми легко доведемо, що було спочатку слово, українське слово і це слово було хата або г(х)ата.

Будувати хату наші предки навчилися в бобрів. Бобер бере гілля, добре його разом припасовує й закидає щільно  тиною.  Ми звемо це  - боброва гать, тут живуть бобри або боброва хатка.

Слово хата складається з двох коренів : ха і та, які належать словам гать і   тин. Для української  мови  невіддільним є чергування приголосних г-к-х й фонетика не завжди змінює суть слова. Чергування приголосних та голосних в модерній українській мові суттєво зменшується, через уніфікацію мови й відмирання місцевих діалектів, але в наших родичів-предків, які переселилися на захід від України ще до V століття - поляків, чехів, словаків, словенців, хорватів, сербів та верхньо-лужицьких сербів,  воно, збережене в їх мовах та є переконливим доказом різного звучання одного й того ж слова. Тут виразно бачимо, як г переходить в х.

гатити недок. — вл. haćić; чес. hatiti; слн. gatiti; серб. гатити
гать ж. — вл. hat (ставок); чес. hať; слн. gat; серб. гат
хата ж. — вл. chata,
халупа ж. — вл. chałupa; чес. chalupa; слн. halupa
В слові тин чергується голосна  — чес. týn; слн. tin; серб. тин.  [*] 

В українській мові слово тин має два тлумачення: тин  - огорожа, пліт та тин, тина, тинь  - болото, грязюка. Як виникли ці два тлумачення в одного слова, пояснює нам працьовитий будівничий бобер.  Протоукраїнець, на одному з етапів  свого розвитку створив Трипільську цивілізацію, яка була одним із першозасновників протоміст й містобудівництво є її головна ознака. Прямокутне житло має оптимальну форму на обмежених площах міст й технологія будівництва такого житла була запозичена з природи, в бобрів. В Африці й досі ще будують житла у вигляді термітників, отож, звернення до природи по науку не є щось неймовірне. Трипільці лише  перенесли об'ємні констукції бобрів у двомірний простір. Для цього робили плоскі конструкції  - тини. Українцям не потрібно пояснювати, як робився тин чи тини із кілків, жердин та свіжозрубаної лози чи гілля,  якими формували житло, як у сучасному панельному будівництві.  Потім, традиційним українським методом  - толокою,  замішували тину (глину), добавляючи полову, солому, очерет й тинькували тини, тобто, робили те, що й бобри  -  будували водонепроникну гать-загату, захату, гатину, хатину. (Як би не вимовили  - буде зрозуміло й правильно).

Протоморфеми та слова, утворені з них, спочатку виникають на рівні категорій [**], а потім, з розвитком мови, розпадаються на безліч різнозначимих гілок. Так, трапилося й зі протоморфемами  гат і тин, які дали життя слову хата, хатина.  Доводиться опиратися на сучасну українську мову, тобто на таку, яка вже мало змінюється протягом останніх півтори-двох тисяч років, тому, як звучало це слово шість чи сім тисяч років тому   - хата чи гата достеменно невідомо.

Дискусія, чи слово хата є українським - зовсім беззмістовна. Містобудування на території України почалися на 1000 років раніше, ніж, наприклад, постала Єгипетська чи Шумерська цивілізації.  А це є доказ, що технологія будівництва житла та словник слів з ним пов'язаний, поширювались від України на схід до Ірану та Північної Індії  та на захід в Центральну та Північну Європу. Кожне племя чи народ має свої фонетичні навички й слова будуть у їхніх мовах отримувати відмінне звучання, що ми й бачимо з різних варіацій слів хата і тин в Європі чи на схід від України. Окрім того, народи Європи, після розпаду Трипільської цивілізації  розвивали інші технології будівництва, які переймали один в   одного, це - дерево, камінь, цегла і формували власний словник мови. Отож, технологія побудови хат в Україні з плетиної лози та  їх тинькування, врешті поступилася досконалішим технологіям будівництва хат, коли,  як матеріал для будівництва, використовувалося дерево або саманна цегла. 

Але, історія про тин та гать не завершується в українській мові  - вона продовжується в Центральній та Північній Європі. Мені друг дав підказку, що слово гать є співзвучне з англійським словом gate:  чи не походить воно від українського слова? Англійське слово належить за змістом до кола понять - ворота. Тобто, щось таке - закрили, але можемо відкрити. Пізні значення gate, які пов'язані з технічними речами, як шлюз чи вентиль, теж не відходять від поняття ворота (закрив-відкрив). Українське гать, загата мають значенння забудував щільно, закрив і все, щоб більше не відкривалося. Тобто, довести пряму етимологію gate від гать не просто, бо, ніби, в українській та англійській мовах   - це, виглядає, як антоніми. Та, на поміч приходять словники.

gate (n.) -  "opening, entrance," ü

Old English - geat (plural geatu) "gate, door, opening, passage, hinged framework barrier," 

from Proto-Germanic  - gatan (source also of Old Norse gat "opening, passage," Old Saxon - gat "eye of a needle, hole," 

Old Frisian -  gat "hole, opening," 

Dutch gat - "gap, hole, breach," 

German - Gasse   - "street, lane, alley"

 

Гать, в онлайн-словники Goroh, має ще одне тлумачення -  дорога, прохід (у важкопрохідному місці)  - переносне значення, яке виникло, тому що  боброві гаті служили надійним переходам на інший бік річки чи болота. Тобто, гать була не тільки загатою, але ставала дорогою, стежкою, проходом у заболоченому місці. Тепер, немає сумніву, що gate походить від українського слова гать.

Також, слово тин, тина, за тлумаченням, як  болото потрапило до німецької мови: Der Ton  -  глина, але далі стежки розійшлися:  в українській мові  потинькований тин, а в німецькій мові - geflochten Weidenzaun und gelähmte. В німецькій мові пропадають логічні зв'язки, що свідчить про запозичення слова тина, тин від наших предків. Схожа історія є з словом гать, gate отримує від українського слова тільки одне значення, як прохід: німецькі та англійські бобри не будують gate, а будують Biberdamm або braver dam.

________________

* Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

** Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова. Mysteriеs of the Ukrainian Age

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

 _______________

 Summary: 

Proto-Ukrainians (Trypillia proto-cities) built houses in the same way as beavers built their dams. They borrowed this technology from beavers. They wove fences and coated them with clay. The etymology of the Ukrainian word khata (house) comes from wooves fences and clay.

Протоукраїнець творив мову, відтворюючи звуки природи

Десятки тисяч років тому, протоукраїнець творив мову, якою ми сьогодні розмовляємо, прислухаючись до звуків навколишньої природи, а потім відтворював ці звуки голосом, пов'язуючи це у мозку з відповідними звуками.

 

Двері скриплять. Це - характерний шум, який виникає, коли щось до чогось торкається із легким тертям. Досить часто, можна в  лісі натрапити на скрип розчахнутого, під-час бурі, десь у верхів'ї,  стовбура дерева. Такий скрип майже не припиняється й  ритмічно повторюється в такт подуву вітру, часто місяцями, що можна, навіть, цей скрип, запам'ятавши за мелодією, використовувати для орієнтації в лісі.

Первісна людина повторювала це звучання буквально  - спробуймо вимовити скр, як зразу наш язик починає вібрувати. Скр  - стало протоморфемо десятки тисяч років тому і від ней поступово сформувався цікавий словник слів, а серед них й базове слово скрип.  Дуже раннє виникнення протоморфеми скр, можна пояснити тим, що від скрипу часто залежав успіх полювання, а деколи, вчасно почутий скрип, викликаний наближенням хижого звіра чи недружнього співплемінника, міг й життя врятувати. Поряд з  протоморфемою скр стоїть інша українська протоморфема стр, яка пов'язана з тими емоційними відчуттями, які викликав страх. [*] Їхня фонетична близькість може свідчити про одночасне виникнення, яке, ґрунтуючись тільки на логічних припущеннях, могло настати 100000 років тому. Точну відповідь про часові  відліки розвитку тих чи інших протоморфем може дати тільки генетика, бо всі вони постали через зміни в генах, але це настане не скоро, бо людство зараз стоїть перед більш відповідальними викликами.  Обидві протоморфеми скр та стр відповідають рівню категорії, тобто охоплюють великі  поля логічно пов'язаних в українській мові слів, які від них утворилися.

Від протоморфеми скр, як категорії, постали за змістом три вітки: слова, які причетні до шуму, схожого на  скрип, слова, як причетні до намагання приховати скрип або щось скрити від сторонніх очей, та слова, які виникли від скрипу,  викликаного людиною під-час роботи з інструментом чи роботою верстата або машини.

Скритно, це без скрипу підкрастися до звіра на полюванні. А звідси й скриня. Не тому, що віко її скрипіло, а тому, що в ній скривали найвартісніші речі (краще, щоб ніхто не підгледів).

Від скр походять також слова скребок та шкребти, які утворені чергуванням приголосних с-ш та б-п. Авжеж, очищення шкур чи виготовлення кам'яного знаряддя праці теж супроводжується ритмічним шумом - скрипінням.

Ймовірно, з 16 століття, в Україні появився музичний інструмент скрипка. Слово скрипка не було новим  - так називалися дерев'яні деталі в машинах чи верстатах, які при терті  скрипіли, зокрема, в ткацькому верстаті. Але прізвища та власні назви, можна переконливо пов'язувати зі скрипкою, як музичним інструментом: Скрипаль  - музикант, Скрипка  - інструмент, Скрипник  - майстер з виготовлення скрипок.

Якесь розчарування, можна сказати, сумно, що під протоморфему скр, словники збирають різні співзвучні, ззовні схожі, слова, як, наприклад, кран або крик. Протоморфема кр є близькою до скр, але  має власне окреме походження і наслідує звуки ворона, Базове слово, яке походить від протоморфеми кр є крук рівнозначне слову крик. Крякання ворона є сигнал, який добре відомий мисливцям  - ворон кряче на будь-якого чужинця, звіра чи людину, якщо вона проходить через його територію й він також супроводжує їх кряканням, до межі цієї території.  

Це мало б бути зрозуміло, що людина вчилася наслідувати звуки, які чула з навколишньої природи, бо поряд не було інших людей, в яких прадавній українець міг би запозичити потрібне слово. Тому, в українській мові багато слів походить від таких звуків, як  бдж  - бджола, кр  - крик, скр  - скрип, тррр  - тре (терти), жж  - жук, ссс - сичання, сич й так далі.

Слід бути уважним, бо слова скрикнути, скрипіти, скропити, скріпити і так далі мають різну етимологію. Це  - багатство української мови, це  - свідчення дуже розвинутого абстрактного мислення в наших предків.

Такого здорового глузду, логіки та гармонії не має жодна європейська мова, як українська. Якщо взяти германські мови, то логіка словотворення ніколи й близько тут не була присутня.  Це все одно, що в українській мові слово айфон чи коуч без англійської пояснити не можна, так само в германських мовах сотні слів не поясниш без української. Вигадати завжди можна щось  - але це буде неправда. Те саме можна сказати про російську мову, в якій багато слів мають комічний зміст, але, проте, вживаються з мудрою міною, як наприклад, "скоплєніє народа", яке, направді, означає кастрацію народу, або чому росіяни мають завтрак і завтра  - може тому, що на сніданок завтра їдять те, що від сьогодні залишиться? "Сєл завтрак" - українською переклад буквально буде: "Залишився без сніданку".  

________________

* Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова

Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова

 O.Kuhdoboeck

Дослідження походження (етимології) українських слів є цікавим та захопливим заняттям й відіграє дуже важливу роль в історичній українській філології. Ми живемо в епоху неймовірних технологічних відкриттів, які дуже важливо застосовувати для вивчення української мови. В 2000 році, в журналі “Science” побачила світ спільна праця доброго десятка генетиків США та Європи за участю провідних на той час спеціалістів Луки Каваллі-Сфорци та Петера Андергілла: “The Genetic Legacy of Paleolithic Homo sapiens sapiens in Extant Europeans: A Y Chromosome Perspective”, яка стала основоположною для наступних генерацій наукових праць, здійснених у напрямку дослідження походження народів. Серед них і проходження українського народу, який займає вагоме місце зі своєю мовою та культурою серед європейських народів.

Дослідження отримало дуже важливі висновки про життя первісних людей під-час   льодовикового періоду в Європі. Встановлено, що первісне населення покидало освоєні території через наступ льодовика й збиралося в трьох ізольованих між собою нішах: Іберійський півострів (за Піренеями), Балкани та південь України-Крим, а з потепління та відступом льодовика, воно почало заселяти звільнені ним території.

Було виділено ДНК-маркери й серед них, названий М-17, пов'язаний з первісними жителями, які заселяли на той час південь України. Наступні дослідження підтвердили це відкриття й засвідчили також присутність цього, найдавнішого в Європі, генетичного маркера серед сучасних народів на схід та захід від України. Міграційні процеси, які стартували з України,  поширювали мову, утворивши на великих територіях Європи та Азії, добре відому, індоєвропейську мовну групу. Гаплотип Е19 українського походження, ДНК-маркера М17, присутній не тільки в Європі, де він в Польщі досягає максимуму, але й на сході  - в Північній Індії, Пакистані, Центральній Азії, тощо. Вчені вважають, що гаплотип Е19 зародився 20000-16000 років тому на півдні України, коли льодовик досягнув свого максимуму та зігнав туди первісних людей.

Починаючи з 2005 року, під проводом Національного географічного товариства (National Geographic Society), проводить дослідження Генографічний проект (The Genographic Project)  - великомасштабний захід, задуманий на тривалий час, з метою отримання, аналізу та накопичення генетичних даних людей з усього світу, який   зараз налічує кілька сотень тисяч зразків і є найповнішим зібранням в галузі генографії. Проект ототожнив ДНК-маркер М17 із поширенням Y-хромосоми гаплогрупою R1a1 на схід від України й вказав на точний часовий період, протягом якого тривав процес поширення протоукраїнської   (індоєвропейської)  мови у напрямку Північної Індії - він почався приблизно 10000 років тому й тривав до 5000 років тому, до повного припинення міграцій.  Припинення міграцій на схід відповідає за часом занепаду Трипільської цивілізації. (Карти Генографічного проекту для різних гаплогруп є у вільному доступі).

 

Згідно вислідів генетичних досліджень,  можна зробити однозначний та очевидний висновок: сучасний українець є нащадком первісних мисливців та збирачів, які десь 20000-16000 років тому, відступаючи від льодовика, зійшлися на півдні України (Крим тоді ще не був півостровом), де утворили групу людей зі спільними генетичними ознаками та спільну мову для спілкування, якій відтоді була відведена головна роль у формуванні індоєвропейської групи мов на великих світових просторах. Цю мову ми тепер без вагань можемо назвати протоукраїнською, бо сучасний українець зберіг понині у своїй живій мові не менше тисячі протоморфем без змін, у тому палеолітичному вигляді, якими вони були, починаючи з дольодовикового часу. З цих протоморфем, які початково були найпростішими короткими поєднаннями звуків, абсолютно незалежно від решти світу, на території України розвивалася українська мова, майже не зазнавши жодних чужих зовнішніх впливів протягом десятків тисяч років. Десять тисяч років тому, протоукраїнська мова була однією з найрозвинутіших у світі (вона і зараз є такою за об'ємом слів у словнику). Розуміємо, що цьому сприяв випадок, а саме льодовик, який звів разом первісних людей з різним досвідом мовлення з усіх куточків Європи та Азії на південь України, де протягом п'яти-шести тисяч років ними була вироблена спільна мова, яка могла своїм багатим словником задовільняти будь-які потреби тогочасного суспільства й наших предків. Отож, її поширення на схід та захід від України, починаючи з восьмого тисячоліття до нашої ери, було очевидним, оскільки поширювалася найкраща технологія того часу. Різноманіття їжі, приручення та одомашнення диких тварин, збирання та землеробство, обробка каменю і металів та виготовлення з них знарядь праці, спостереження природи та неба, космогонічні уявлення  - це все потребувало слів та означень й зробило протоукраїнську мову технологією, а загалом, будь-яка мова, не тільки українська, залишається сьогодні й назавжди невід'ємною складовою еволюції та технічного прогресу людини.

Знання про еволюцію фізіології людини - це ключ до розуміння словотворення

Інші відкриття генетиків, які пов'язані з вивченням еволюції фізіологічної системи людини, надають нам, сучасним українцям, унікальний засіб для дослідження української мови й відкривають нові можливості її вивчення за межами дотеперішньої нашої уяви  - на десятки тисяч років вглиб минулого. А саме, якщо ми будемо спиратися на дослідження про еволюцію фізіологічної будови тіла від Homo sapines до Homo sapiens sapiens,  то здатні досить точно розкодовувати значення найпростіших слів, на які лише в той час міг бути спроможним людський мозок  - протоморфем, які згодом стали основою протоукраїнської мови та, зрештою, сучасної. Проте, дуже важко сказати, коли вони виникли, в проміжку від 300000 до 30000 минулих років, особливо, коли йдеться про ті протоморфеми, які пов'язані із життям первісних збирачів та мисливців.

Це той період, коли відбувався фізіологічний розвиток людини, пов'язаний зі створенням мовного апарату, який розвинувся завдяки зв'язку між емоційним станом людини та гормональної системи, коли гормональна система, успадкована від тварин, ставала щоразу досконалішим інструментом словотворення. Результати генетичних досліджень, схиляють нас до такого припущення, щоб еволюційну модель мови розглядати, як фізіологічну систему зворотного зв'язку,  коли емоції розвивали гормональну систему, а гормональна система, зі свого боку, сприяла змінам в корі головного мозку. Як наслідок, в мозку виникала окрема зона, названа зоною Брока, яка почала запам'ятовувати та упорядковувати звуки в протоморфеми (в приматів ця зона відсутня). Зона Брока розвивалася неперервно, за принципом зворотного зв'язку, між емоціями й пов'язаною з ними гормональною системою, вдосконалюючи та диференціюючи перше та друге на кожному витку зворотного зв'язку.  Для пояснення схеми зворотного зв'язку фізіологи й психологи запропонували теорію дзеркальних нейронів, коли в корі головного мозку збуджуються певні нейрони, якщо одна людина спостерігає за рухами іншої, а потім намагається їх наслідувати. Ця теорія має прихильників та критиків, але незаперечним залишається припущення, що без системи зворотного зв'язку мова не могла виникнути.

Спочатку, первісна людина визначала для себе категорію означення

Категорія  - це група, розряд однорідних предметів, осіб, явищ, що відрізняються від інших конкретними ознаками. На основі категорії понять спробуємо створити власну методику лінгвістичного аналізу для дослідження української мови. Загалом, вона схожа на діахронічний метод історичної лінгвістики, але її можна застосовувати тільки до української мови та, з певними застереженнями, до мов, які відокремилися від неї у час великого переселення народів, а саме: польської, сербської, верхньолужицької, словенської, словацької та хорватської. Запроваджено поняття протоморфема - це є вигук чи чи поєднання двох-трьох голосних або приголосних, яким надавала первісна людина логічного значення та які, на наступному етапі еволюції мови, перетворювалися в базовий корінь - морфему слів, яких може бути десятки, а деколи й сотні.

Сучасна людина зберегла багато “мовних рудиментів”  - вона ахає, охкає, ойкає, зітхає, вимовляє протяжно ооо, бррр, ммм, тощо. Зараз - це найпримітивніше вираження нашого емоційного стану, а колись, в давнину, це була межа розумових спроможностей людини, проте, вона їх неперервно розвивала, поки не досягла такого рівня, коли здатна була передавати свої емоції логічно пов'язаними в слова звуками, що ми називаємо мовою. Коли це трапилося? Ймовірно, 30000-40000 років тому, коли первісна людина почала різьбити кістку, писати наскельні малюнки, виготовляти прикраси та музичні інструменти, бо саме це свідчить про достатньо розвинуте абстрактне мислення, без якого мова не може існувати.

Для пояснення, як все відбувалося, візьмемо як приклад, одну з найпоширеніших та дуже давню українську, утворену, мабуть, ще в ранній льодовиковий час, протоморфему ко. Початково, наш предок визначив для себе категорію поняття й всіх тварин навколо себе називав   поєднанням двох або трьох звуків у ко:  к та носове о, яке до ІХ століття в Україні було загальновживаним та на письмі передавалося юсом і вимовлялося, як оу, тобто, коу, але могло бути також протяжне ооо, тобто, кооо.  Заледве, ми про це скоро довідаємося, але, без сумніву, так висловлювалося захоплення твариною, радість, щось приємне й може нагадувати ситуацію, коли сучасна людина, читаючи список замовлень в ресторані, реагує на якусь страву:”Ооо (ооу), це буде смачно!”.  З часом, це означення звузилося й позначало тільки групу травоїдних тварин, а ще за якийсь час, означення стало більш точним, проте залишалося багатозначним, й означало тільки одомашнених тварин  - те, що ми зараз називаємо загальним словом “худоба”, але головним застосуванням ко була назва предка прирученої корови. З цього часу, поєднання звуків перетворюється в морфему, до якої додаються афікси та постфікси та виникають слова, якими називають майже всіх одомашнених тварин: корв (віл), корова, коза, козя, козел, конь, комонь, кобила, кот, котя, коцур, кобель, кокоть (когут).

Протоморфема ко, як категорія, що визначила коло одомашнених тварин, мала попередника, на основі якого вона виникла — це вигук оу, яким наш предок називав вівцю, пізніше — оуца, оувен. Про дольодовикове походження оу, як вигуку, яким предки називали вівцю, свідчить його присутність в давньогрецькій мові (Гомер) ὄϊς  та в каталонській ovelles. Як вище наголошувалося, що наступ льодовика в Європі зігнав первісних людей в три природні ніші — Балкани, Південна Україна-Крим та Піренеї. Отже, ті мовні набутки, якими володіла людина в дольодовиковий період, були там збережені й донесені нею в сучасні мови — цими мовами, відповідно, є грецька, українська та каталонська, з додатком давні. Інші європейські мови є в різній мірі синтетичними, тобто, утворювалися шляхом поєднання цих трьох незалежних мов та їх діалектів.

Вчені встановили, що одомашнення травоїдних тварин настало 12000-11000 років тому. Техніка одомашнення розвинулася від способу полювання на мамонтів методом загону. Тут, ми підходимо до ще однієї української протоморфеми вал, яку неможливо обійти, бо вона нерозривно пов'язана з протоморфемою  ко.   У категорійному понятті первісної людини, протоморфема вал означає все, що пов'язане з цим методом полювання:  місце, куди зганяли криками та вогнем тварин, називалося вал, це була улоговина, яр, ущелина, одна сторона якої робилася непрохідною, закидалося деревами та гіллям, а інша залишалася відкрита для загону, але все було приготовлене для вогню та загати, щоб й вхідну сторону перекрити; вал  - називали спільне вбивство тварин; вал  - називали обробку м'яса; пізніше вал - називали оскоплення самців й слово вол-віл звідси отримало логічне походження. Тварини, які потрапляли в пастку, не всі вбивалися відразу, на це не було потреби, решту залишалися без води та їжі і їх голод ставав сильнішим від страху перед людиною. Первісна людина зрозуміла переваги такого запасу живої їжі. На місці  вал мисливці облаштовували свою стоянку, будували житла й проводили може й рік, намагаючись розтягнути запаси їжі до наступного сезону міграції тварин, до якого теж готувалися ґрунтовно. Проте, щоб тварини залишалися живими, їх потрібно було годувати й поїти  - так встановлювався зв'язок між твариною та людиною. Методом загону вал, провадилося полювання на всіх тварин - мамонтів, зубрів, оленів, турів, тарпанів й кіз та кабанів.

В українській мові є сотні слів, які походять від протоморфем ко та вал, або з ними логічно пов'язані, як, наприклад, копистка - кухонне знаряддя чи валянок  - повстяний чобіт. Словник первісного українця став передовою технологією і його слова почали поширюватися на захід та схід Євразії. Протоморфема ко, покинула Україну й була занесена далеко на схід, де вимовлялася, як го й відома нам зі санскриту, як багатозначне слово для назви одомашнених тварин та повністю відповідає українському ко -  go в санскриті тлумачиться, як корова, кінь або худоба.  Через кілька тисяч років слово го повертається в Україну, на свою прабатьківщину, це могло відбутися тільки в доскіфський час, може з кімерійцями, і створює багато слів із співзвучними відповідниками у санскриті, наприклад, декілька з них: господар  - gomin, gomant (власник корів), гості - gosthi (зібрання людей), гов'ядь  - go (бик), гопак - go-pa (пастух, захисник корів ),  кошара - goḉala (корівник). Висловлена тут гіпотеза про повернення в Україну морфеми го, може бути хибною,  оскільки не варто нехтувати припущенням про утворення на нашій території діалекту зі вживанням го, за змістом, як ко. Адже українська мова розвивалася дуже динамічно й є зараз, насправді, сукупністю багатьох діалектів, які на базі протоукраїнської локально розвинулися на території України. Як стверджують науковці, до lX століття вживався носовий звук оу, який на письмі передавався юсом  -  це влучніше описує емоційний стан первісних українців. На рівні діалектів виникають афікси, які розширюють зміст слова ко.

Велике захоплення викликає рух української морфеми ко на захід від України в Центральну та Північну Європу, де, ось що важливо, вона без змін збереглася в багатьох північно-європейських мовах, германських, англосаксонській, фризькій, як ко, коу, ку:  англійська - cow, німецька - die Kuh, фризька - ko, шведська - ko, норвезька  - ku. Поряд з протоморфемою ко, мігрувала на захід й протоморфема вал, у скандинавських мовах val (шведська), hval (норвезька) - це кит. Чому не віл, наприклад, як в українській? Бо, тварина,  на яку методом загону полювали - це не зубр був чи тур, а кит  - китів заганяли у бухти, як мамонтів чи бізонів в тіснини, й там вбивали безпорадних тварин.  Назва тварини в обох випадках, кита в північно-європейських мовах та вола в українській, мають однакову етимологію.

Одомашнена корова з України розділила Європу навпіл, де південна половина жодного стосунку до протоукраїнської (індоєвропейської) не має. Корова на мовах історичного півдня Європи звучить зовсім інакше:  грецькою  - αγελάδα (agelaga), італійською - mucca, французькою - vache, каталонською -   vaca. На жаль, досі головною науковою гіпотезою є теорія про запозичення європейськими мовами індоєвропейських слів з давньогрецької мови.

Протоморфема ко збереглася в українській мові також у формі двокореневих прізвищ - Соб-ко, Зінчен-ко, Клич-ко та в тисячі схожих   прізвищ, які, загалом, означають власника худоби в стаді. В деяких африканських племенах скотарів, додаток слова корова до імені власника, використовується досі. Власні імена в літописах та з українського народного фольклору (Мороз-ко, Котигорош-ко), а також є досить поширені в переселенців з України часу великого переселення народів, що тривали кілька століть й завершилися в V столітті нашої ери, в Сербії, Словені, Хорватії та Польщі. Це свідчить, що двокореневі власні імена з другим коренем ко, виникли не в пізньому середньовіччі, як можна було б вважати досліджуючи козацькі реєстри, а принаймні на кілька тисяч років раніше.

Методика лінгвістичного аналізу, яка була застосована для пояснення, як утворилася протоморфема ко та, як потім, на її основі розвинувся великий словник українських слів, є універсальна й спроможна пояснити походження (етимологію) всіх українських слів. Найскладніше виділити протоморфему, бо, вона може виглядати не тільки, як зрозумілий склад сучасного слова, але бути набором приголосних чи вигук, який складається з кількох голосних, які виявити у слові та логічно пояснити без набутих навичок буде важко. Такої унікальної можливості для досліджень протоморфем не дає жодна сучасна центрально-європейська мова — в цих мовах відсутня логіка словотворення, бо значна частина слів була запозичена в різних мовних групах, наприклад, німецькі: Ziege - коза, Kuh - корова, Pferd – кінь, тощо.

Ще один приклад до розуміння категорії понять показує, як емоції, пов'язані зі страхом, передаються протоморфемою стр, як вона, від рівня категорії, яка охопила все, що викликало або спричинювало в первісного українця емоції боязні, небезпеки, страху, стресу, тощо на еволюційному шляху розгалузилася на декілька логічно пов'язаних за змістом віток, серед яких є одне дуже цікаве відгалуження, яке пов'язане зі страхом перед такою природною стихією, як вода. Саме методика переходу від категорій понять до окремих значень слів дає унікальний засіб для розуміння української мови, бо, як показано в попередньому прикладі, вже немає утруднення пояснити спільну логіку для слів страх, стрибок, стрімко, стріла чи назв річок Стрий, Дністер, тощо. Слово страх без жодних змін збережено в сербській, словенській, чеській та верхньолужицькій мовах, тобто, в мовах народів, які не мають кордону з Україною й відділилися від українського мовного середовища до VI століття. Не важко здогадатися, що початково, на рівні понять категорії, майже всі річки первісна людина називала стр, бо вона їх боялася через повені, глибину та швидку течію — останнє і є відображене в гідронімах. Але, сказати, коли ця протоморфема стр виникла, чи 100 тисяч років, чи 40 тисяч років тому наразі ми не можемо. Тільки через десятки тисяч років, людина змінила своє ставлення до річок, як виняткової небезпеки й у назви річок включаться позитивні емоції (Славутич), а слова, які утворюються з морфеми стр, несуть інформацію про характер річки — стрімку, швидку течію, пряме русло, зручну дорогу або зменшувально-пестливі форми (димінутив) — струмок, струмочок. Малі річки отримали назви значно пізніше, коли почали виконувати роль меж між родами та племенами. Зовсім легко пояснити етимологію головних річок українського народу, розуміючи походження протоморфеми стр, бо назви річкам давали прадавні предки українців. Були періоди в нашій історії, коли південь України потрапляв на якийсь час у руки прийшлим й вони налаштовували назви річок до своїх мов, або зовсім змінювали їх назви, як це зробили грецькі поселенці в північному Причорномор'ї, назвавши, наприклад, Дніпро Бористеном (Βορυσθένης) — слово грецьке двокореневе, де перший корінь Βορ (бор, борей) — вказує на північ, річку з півночі, а другий корінь σθένης — може означати грецькою цілющий, вартісний, цінний. Коли чужинців проганяли або вони піддавалися асиміляції, то назви річок повертали свої попередні назви й сьогодні, майже всі річки в Україні звучать майже так, як звучали не менше десять тисяч років тому. Винятком є гідроніми в Україні, які опинилися на території, на якій на довгий час поселилися татари і, отже, отримали від них тюркські назви, але це тільки Крим та невеличка частина півдня України..

Більшість гідронімів є двокореневі. Якщо один з коренів є стр, пояснення якому вже знайдено, то другим коренем часто виступає протоморфема дн. Протоморфема дн є головною для назв річок Дон, Дніпро, Дністер, Дунай й означає глибину, тобто вказує, що річка глибока. Кілька десятків тисяч років тому, наших предків цікавили геть прагматичні речі: як долати ці річки та залишатися живим, а не стати потопельником й звідси вони отримували назви, які відображали небезпеку: глибока й стрімка, небезпечна течія - Дн(і)стр, глибока - Д(о)н, глибока й простора — Дн(і)про, глибока дуже, найглибша — Д(оу)н-(н)ай, ай, най — закінчення, як вигук, який посилює значення попереднього складу дн, який означає глибину, в українській мові творить найвищу ступінь порівняння. Також, в український мові характерне чергування звуків, звідси, голосна о може пропадати, або, навпаки, вставлятися між приголосними д і н при утворенні слів, які пов'язані з глибиною та дном: дон, донні відклади, донка, донна риба, але днище, дно. У назві річки Дніпро другий корінь — протоморфема про, яка причетна до утворення таких слів, як простір, простирати, простиня (діал.), просіка, провалля, просто, тощо і ймовірно, в часи палеоліту говорили Днпр й це розуміли, як широке, просторе, спокійне русло. Протоморфема стр, подібно протоморфемам ко та вал, мігрувала з давніми українськими переселенцями до Центральної та Північної Європи: в німецькій мові: der Strom – велика ріка, die Straße — дорога, вулиця, streben – намагатися, прагнути мети; у шведській мові: ström – великі потоки води, течія, потоп; в англійській мові: stream — потік, течія; так само в норвезькій мові - strǿm.

 Порядок виникнення протоморфем,  які утворили українську мову

Як вже згадано вище, розвитком мовного апарату та мови людини керували емоції. Ці емоції могли мати різне походження, бо викликалися різними подіями, але дві групи були головними у цьому процесі — це емоції пов'язані з їжею та емоції, пов'язані зі стресом. Останні, первісна людина навчилася розділяти ще на ранньому етапі формування мови.

Оскільки, їжа займала головне місце в свідомості первісних людей, то зовсім логічно робити припущення, що словотворення, пов'язане з полюванням на звірів та пошуком їстівних рослин, яєць, меду, тощо постало значно раніше від скотарського лексикону та землеробського лексикону, який розвинувся наступним. Це дає дослідникам мови, хоч не дуже універсальний інструмент, але досить надійний, щоб не переставляти місцями у часі слова й бачити цілісні логічні дерева словотворень від протоморфем до сучасних слів української мови, щедро збагачених на історичному шляху префіксами, суфіксами та закінченнями. Найскладнішим у процесі дослідження є правильне виокремлення протоморфеми в сучасному слові, але якщо дотримуватися правила послідовності словотворення, то помилок можна уникнути.

Якийсь період часу окремі дієслова мали однакове звучання з іменниками. Недавні дослідження археологічних матеріалів показують, що лічба й числівники  повинні були виникнути ще 30000 років тому, значно раніше, ніж була одомашнена перша тварина 11000-12000 років тому.

Від простих протоморфем до складних слів. Що не розуміємо в українській мові — шукаємо в санскриті

Від простих примітивних протоморфем, які складалися з двох-трьох звуків, поставала українська мова. Їх виокремлення у слові вказує на корінь слова. Цей корінь ставав складом слова, ніколи не змінювався, зберігаючи початкову мелодію, мелодію української мови. Могли в діалектах чергуватися глухі чи шиплячі приголосні, могли випадати, додаватися та чергуватися голосні, але впізнаваність протоморфеми однозначно залишалася, бо це основа розуміння мови, такого способу відображення її в корі головного мозку. Ми скажемо ко-ло, а не кол-о і не віднесемо до морфеми ко слово кор-ба, бо тоді рба не відповідає гармонії української мови. Наприклад, в прізвищі Воропай немає морфеми та кореня вор, який має угро-фінське походження, а є санскритське ворота й закінчення ай й має значення захисник воріт. Закінчення ай, тотожне префіксу най, яке передає вищу ступінь порівняння в українській мові (див. вище Дунай). Це просто зрозуміти, коли намагатися не згубити гармонію української мови — ми ж не говоримо вор-опай. Санскрит присутній в українській мові — він нероздільний з нею. Багато слів, для тлумачення яких та дослідження їх етимології, написані десятки статей з різними версіями їх пошуку у всіх мовах Європи та Азії, мають зовсім прості розгадки, якщо звернутися до санскриту. Чому санскрит для пояснення слів української мови має таке велике значення?

Санскрит утворився на основі протоукраїнської мови під впливом мовного середовища різних племен та народів, які вона зустрічала на своєму шляху до Північної Індії, а там, ставши писемністю, законсервував безліч її слів та їх тлумачення, які за цей час в Україні зазнали сильних еволюційних змін або стали маловживаними.

Ми рідко вживаємо слово вар, воно стало діалектним на Галичині та йому відповідне узвар на решті території України, проте, вареник знають навіть далеко за межами України, а дієслово варити стало серед найуживаніших в сучасній українській мові. Пояснити виникнення протоморфеми вар було б не простим завданням, але якщо заглянути в словник санскриту, де var означає вода й звідси, ми можемо пояснити природу нашого слова вар та варити — в українській мові вар означатиме приготування їжі на вогні у воді. Слово варяг, тільки загадкове для тих, хто не цікавиться санскритом та не знає української мови. Виходячи з протоморфем та санскриту можна дати однозначне тлумачення сотень слів української мови. Приведу лише декілька слів для прикладу, над розгадками яких тривають дискусії. Козак — ко-сак (сколот, скіф-сак) — перший корінь протоукраїнський, а другий взятий з санскриту (треба визнати, що казах, має таку саму етимологію, як й козак). Гопак (охоронець худоби) — обидва корені походять з санскриту go — худоба, pa, pal — охоронець. Галичина, Галич, гал — має відповідник в санскриті й означає плуг – halа, phala, плугатар — halika, земля — halā, тобто, гали — плугатарі, землероби, пах(г)али; halliḉa — танець на санскриті, мабуть ритуальний землеробський танець. Все Прикарпаття навколо Галича наповнене топонімами, гідронімами, які мають санскритське походження: Калуш, Голинь, Гошів, Говерла, Сівка, Станькова й так далі. Скіфи, які себе називали сколотами — були скотарями, це й відображено в їх назві, сформованій на основі протоморфеми ко. Присутність ко в скіфських іменах (Колоксай) дає нам підказку на їх автохтонне походження. Ймовірно, скіфи азійські та скіфи українські були родичами, як ми оце зараз є родичами із сербами, хорватами, словенами, тощо, але наші скіфи далі ріки Дон не заходили й були осілим народом, тоді як азійські скіфи досить активно кочували та воювали в Азії. Вихідці з території України були землеробами та скотарями й називали себе відповідно заняттям: сколоти, горвати — скотарі, гали, серп(б)и, поляни — землероби. Зараз між українцями та східними слов'янами близькість дуже очевидна, але ми розділилися ще до VI століття, тобто, вже пройшло 1500 років, а мови наші збереглися без особливих змін. Тобто,  мова здатна вистояти  1500 років та не піддатися асиміляційним процесам. 

Ющук І.П. (2017) склав “Словник української мови VI століття”, який включає 13000 сучасних українських слів, які повністю або частково збігаються за значенням та звучанням із словами верхньолужицької мови - 7500 слів, зі словами чеської мови - 10800 слів, із словами словенської мови — 9300 слів, зі словами сербської та хорватської мов — 10200 слів. Протоукраїнська мова й культура для всіх була спільною — розділилися територіально, але не ментально. Схожий словник дуже потрібний для спільних слів українських та санскритських — їх є теж багато тисяч. Українська мова має дуже мало чужоземних запозичень, трохи з тюркської, але часто перекручених у тлумаченнях, як, наприклад, диван чи сарай, дещо з німецької - в технічних термінах, а у сучасній мові — кілька десятків слів англійського походження. Загалом, словник української мови налічує мільйон слів й там ще не початий край роботи, щоб колись такий словник був створений та надрукований.

------------------

На малюнку показано метод загону диких тварин в пастки  - вал. Кам'яна могила. Плита 25. (Б.М.Михайлов)

 ____________

Summary:

 Most protomorphemes in the modern Ukrainian language will never have a own separate meaningfull. If we open an explanatory dictionary and look at any word, we will find for it several meanings that are interconnected.
In the language of the Proto-Ukrainian, the protomorpheme was a word, but not as the smallest particle of the language with one meaning, but as a polysemous word in which the meanings were logically connected. Logically related meanings wourld been   separated when phonemes joined to the protomorphem and new morphemes and words were formed.

Післямова 

До писання цієї статті, зовсім не лінгвіста, спонукав хаос та старі традиції, які досі переважають в дослідженнях української мови. Тому, спроба створити струнку й аргументовану теорію походження української мови,  є вимога нинішнього час й хтось повинен це першим усвідомити. Нової інформації, яка основана на результатах сучасних генетичних досліджень, дуже багато. Сподіваюся, що вдалося охопити головне.

O.Kuhdoboeck

14.02.2021

ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.