Запах смерті: протоморфема смрдь, протоукраїнська мова

[1]O. Kuhdoboeck                                      Перенесемося уявою в епоху пізнього палеоліту на території України та спробуємо локалізувати відлік часу, коли наш предок вигадав слово смерть. В цей час кроманьйонці та неандертальці жили поряд  - останні незабаром зникнуть, як вид.  Була дуже жорстока боротьба. На стоянках неандертальців та кроманьйонців знахідки людських кісток не рідкість. На них добре видно сліди використання кам'яних знарядь, якими відокремлювали м'ясо. Життя тривало заледве 25-30 років. Мало хто помирав своєю смертю  -  як ставав слабшим або отримав важкі рани на полюванні, перетворювався у обід для співплемінників чи для конкуруючого виду.

Коли неандертальці майже повністю зникли, а це трапилося на межі трьох десятків тисяч років тому, й залишалися в Європі тільки кроманьйонці, канібалізм зникає й забувається. З цього часу, наш предок усвідомлює втрату співродича та оцінює її, як соціальне явище, бо до цього часу, смерть сприймалася, як їжа. Хоча, в природі, канібалізм рідкісне явище і, безумовно, первісна людина могла спостерігати, як стадо мамонтів прощається із загиблим родичем: кілька днів вони не відходять від загиблого, намагаються його підняти, тощо. Схоже поводяться й шимпанзе  - намагаються оживити мертвого: штовхають, піднімають, приносять якусь їжу. Проте, настає момент, коли звірі розуміють, що це вже не їхній член стада, що мертвий є для них чужий. Цей момент настає з появою трупного запаху, який нейтралізує повністю попередній запах живого співродича. Відсутність знайомого запаху перестає викликати рефлекси, пов'язані з соціальним життям.  Це спостереження дає нам можливість зрозуміти, як в українській мові виникло слово смерть.

В українській сучасній етимології  за основу береться слово, яке походить із праслов'янської - *mьr̥-tь (зрозуміліше  - мерти). На жаль, це хибний підхід. Праслов'янська мова  - це кабінетна мова, аналог есперанто. Вона розвиває хибні ідеї триєдиного народу, який, зрозуміло, розмовляв  триєдиною мовою. Щоб нікого не образити та не було шовінізму (так аргументується), рамки триєдиної мови автоматично розширилися на всі слов'янські народи  в вигляді праслов'янської мови. Політичні мотиви поставлені вище наукової істини. До уваги не беруться, навіть, такі прості й очевидні речі, що мови поширювалися переселенцями, а не через торгівлю (культурний обмін) чи війни  - інших варіантів поширення мов не могло існувати в ті часи. Тобто, носій мови змінював місце життя, бо шукав кращі ресурси для життя або втікав від небезпеки.

Псл. *sъmьr̥tь, утворене з основи *mьr̥-tь, пов’язаної чергуванням голосних із *merti «умирати» і спорідненої з лит. ст. mirtis «смерть», лтс. mr̃te, дінд. mṛtiḥ, лат. mors, mortis «тс.», та компонента sъ-, який здебільшого зіставляється з дінд. su- «добрий», лат. suus «свій» (отже, мається на увазі природна смерть, «своя смерть», а не загибель, убивство і под.) [2].

Насправді, в  українській мові, навіть, особливо не треба задумуватися над етимологією слова смерть, бо слова смердь та смерть є повністю ідентичні, а чергування дзвінкої приголосної д та глухої т й їх пом'якшення  в кінці  (дь-ть) - є ознакою української мови. Таке саме чергування властиве приголосними з та с, які в українській мові у вигляді прийменника або префікса вказують на напрямок руху з середини на ззовні.

Сучасне слово смерть походить від протоморфеми смрдь, яка виникла в пізньому палеоліті. Без жодної різниці, точно так само, як в тваринному світі, поява смороду тіла, яке розкладається, протоукраїнцю говорило про остаточну й незаперечну смерть співродича. Особливо важливо було це зрозуміти для матері, яка втрачала дитину, а інстинкти її змушували мертву тримати біля себе.

Виняткове українське походження слова смерть з епохи пізнього палеоліту має бути доведено поясненням причини, чому саме такі приголосні були поєднані  протоукраїнцем, щоб виразити свої емоції, пов'язані зі смертю, а не інші. Тобто, протоморфема смрдь, повинна мати зрозуміле походження. В багатьох випадках, розгадати дуже просту логіку нашого предка, коли він вигадував протоморфему, дуже важко. Але цього разу, коли точно встановлено означення смрдь, як смердіти, виділяти неприємний запах  - спектр  пошуку сильно звужується  - потрібно шукати серед джерел неприємного запаху.

Протоморфема смрдь утворилася від звуконаслідування прррдь, звуку, який супроводжує майже завджи природну потребу людини  - газовиділення. Ми пишемо одне р, але знаємо, що це дрижача приголосна  - вібрант в українській мові. Тому, подвоєння рр чи потроєння ррр  - це відповідає основам нашої мови.

Газовиділення супроводжується запахом, сильним запахом, якщо врахувати, що наш предок вживав багато м'яса. Сформувалася проста логіка, яка пов'язувала причинно-наслідковість звуку та запаху: з прррдь утвориться смрдь. Префікс з або с, зрозуміло, не вказує на вихід душі з тіла, він вказує на  просту, зовсім не філософську, подію  - вихід запаху від мертвого тіла.

Слова пердь, смердь та смерть мають незаперечну спільну логіку утворення й підтверджують прадавність української мови. Всі три слова є відображені в “Словнику української мови VI століття”, складеному Ющуком І.П. [4] :
пердіти недок. — вл. pjerd-źeć; чес. prděti; серб. прдети;
перднути док. — вл. pjerdnyć; чес. prdnouti; слн. prdniti; серб. прднути;

смердіти недок. — вл. smjer-dźeć; чес. smrděti; слн. smrdeti; серб. смрдети; смердячий — вл. smjerdźacy; чес. smrdutý; слн. smrdeč; серб. смрдљив;
сморід ч. — вл. smjerd; чес. smrad; слн. smrad; серб. смрад; 

смертний — вл. smjertny; чес. smrtný; слн. smrten; серб. смртан;
смерть ж. — вл. smjerć; чес. smrt; слн. smrt; серб. смрт [4];

Словник підтверджує вживання  цих слів в українській мові півтори тисячі років тому. Досліджуючи українську мову, можна побачити, що в дохристиянські часи вона використовувала багато слів, які зараз вважають сорміцькими або непристойними та, що найгірше,  багато з них, не тільки вийшли з вжитку, але може й назавжди зникли з української мови. Але в них зберігалося дуже багато інформації про українську мову!

Українська мова, як творилася в палеоліті, не мала жодних застережень для свого розвитку в вигляді моралі, яка би була схожа на християнську. Тому, найперші мистецькі твори, майстри із палеолітичної стоянки Мезин (Коропський район, Чернігівська область), присвячували жінці та статевим стосунка, старанно вирізблюючи з кісток мамонта фігурки жінок та прутнів, прикрашаючи їх меандровими візерунками та  червоною охрою. На цій стоянці мисливців на мамонтів знайдений найдавніший в світі ансамбль музичних інструментів. Часом не звуконаслідування прррдь спричинилося до розвитку музикальних талантів в протоукраїнців та наштовхнуло їх на ідею виготовлення дудок з костей тварин? Бо пізніші українські слова, як дух, дути, перднути, дутка, тощо мають прямий стосунок до цього звуконаслідування. Ось, в такому культурному мистецькому середовищі й творилася українська мова. 

________________

1. Археологія української РСР,  т.1,  Наукова Думка, Київ, 1985

2. Онлайн-словники: https://goroh.pp.ua

3. Kuhdoboeck O. Досанскритські ознаки української мови. Протоукраїнська мова, 2021, https://s-ctapo-coll.blogspot.com

4. Ющук І.Ю.  Словник української мови VI століття, Київ, 2019

________________________

O.Kuhdoboeck

16.05.2021

ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.

Нові знахідки візантійських монет часів князя Кия розповідають про Україно-Візантійські стосунки

 Зовсім недавно, в соціальних мережах випадково вдалося побачити рідкісну, як для України, візантійську монету: мідний фоліс Юстина ІІ (565-578). Для нумізматів ці монети не дуже цікаві через низьку якість їх карбування та  велику кількість їх виготовлення для потреб імперії. Але для України  кожна знахідка візантійських монет - це сенсація. Завдяки,  сповнених високими патріотичними почуттями, людям й   небайдужим до історії України, вдалося виявити ще одного ідентичного фоліса та встановити їх спільне походження зі  скарбу, в якому налічувалося не менше п'ятнадцять монет. На жаль, монети цього скарбу були розпорошені та переходили з рук у руки й місце знахідки локалізувати не вдалося, але точно відомо, що знайдені ці монети були в Україні, можливо, десь південніше міста Києва, на берегах Дніпра. Останнє є припущенням, яке основується на непрямій  інформації, яку зараз неможливо підтвердити. Кримське походження скарбу можна виключити зовсім,  враховуючи його окупацію Росією. Є надія, що згодом вдасться розкрити повністю таємницю скарбу візантійських монет, знайдених в 2021 році в Україні. *)

Науковцями встановлено, що Київ був заснований князем Києм понад 1500 років тому, але зовсім мало українців знає, що без знахідок візантійських монет було б важко визначити дату заснування Києва. Півторитисячний ювілей відзначали в 1982 році, отже, заснування Києва сталося в 482 році. Розрахунків, проведених на основі  літописних свідчень монаха-літописця Нестора, було б недостатньо, але знахідки в Києві археологами золотих монет візантійського імператора Анастасія І (498-519), який правив в Константинополі, стали їх вагомим підтвердженням. Саме ця знахідка дозволяє сміливо висовувати гіпотезу про торгові зв'язки між тогочасною Україною та Візантією, а отже й існування міста, як загальноприйнятого тогочасного середовища для торгівлі. Торгівля постає за певних умов, бо потребує складів, оптових покупців, дрібних споживачів товарів та грошей (монет різного номіналу), а головне  - потребує безпеки. Така інфраструктура можлива тільки  в межах міста. 

Прокопій Кесарійський, історик-хроніст часів імператора Юстиніана І,  записав про прибуття слов'янського князя до Константинополя на третій рік правління імператора  Юстиніана І (527-565), а це 529 або 530 рік. Наступником імператора Юстиніана І став його племінник Юстин ІІ (565-578), монети якого були були недавно знайдені.  Якщо князь Кий на той час ще був живий, то мав би мати дуже поважний вік  - приблизно сто років. Отже, знахідка монет свідчить, що зв'язки з Візантією не припинилися й після смерті князя Кия. 

З візантійських та українських літописних джерел відомо, що ймовірний  засновник Києва, жив при дворі візантійського імператора, але в якого конкретно - невідомо. Історики  вибудовують різні версії щодо імені імператора  - від Константина І Великого (можливий період 324-337),  до імператора Іраклія (610-641). Князю, за добру службу,  були даровані землі в Нижньому Подунав'ї, де він побудував місто Києвець (ймовірно, тепер один з населених пунктів на Балканах з коренем "кий" у назві). Наразі, основною версією походження князя Кия та датою заснування Києва є дослідження академіка Рибакова Б.О.

Знахідки візантійських монет могли б підтвердити або спростувати висунуті гіпотези істориками, але цих знахідок є обмаль, а ті, що є, ніяк не реєструються. За розрахунками академіка Толочка, знахідки куфічних дихремів на території України приблизно в сорок разів перевишують знахідки візантійських монет.  Особливо, великий приплив куфічних дихремів настав з розгромом князем Святославом Хазарського каганату, який, мабуть, стояв на перешкоді надійної та безпечної торгівлі Руси-України з арабським світом.

Мирні угоди між Візантією та тогочасною Україною, які укладали князь Олег та князь Святослав, включали пункти, які регламентували торгівлю з купцями, прибулими з-над Дніпра. Торгівля у Візантії, зокрема в Константинополі, була важливою потребою держави та причина, через яку так часто робилися князями походи на Константинополь. Навіть, описи отриманих князями контрибуцій від Константинополя, вражають розмірами. Здавалося,  знахідок візантійських монет могло б бути дуже багато, але їх в Україні, навпаки, знаходять зовсім мало. Дослідники називають головною причиною, обмеження "на вивіз капіталу" з імперії  - продавців товарів з України заохочували та підтримували у Візантії, якщо вони на зворотньому шляху додому купляли місцеві товари. Також, можна зробити припущення, що золоті візантійські соліди були використані для карбування власної золотої монети українськими князями. 

Незалежна візантійська грошова система була запроваджена імператором Анастасієм І (498-519 рр). (На світлині 2, фолліс Анастасія І, знайдений недавно в Україні, світлина надана Олександром Д.) Мідна монета карбувалася під загальною назвою фолліс та ділилася на п'ять номіналів від кількості нуммій та відповідно позначалася: М  - 40,  К  - 20, І - 10, Е - 5. Аналог мідних монет в грошовому оббігу тогочасної України був відсутній. Мідні монети довізантійського періоду, тобто доби Римської імперії, в центральній частині України також зустрічаються вкрай рідко. Основне поширення мідної монети - це Причорномор'я та Крим, а вище, на північ, давньогрецькі та римські мідні монети перестають курсувати. Спостереження за повідомленнями в соціальних мережах показують, що з допомогою металодетекторів знайдено десятки тисяч срібних денаріїв, які, переважно, в дуже зношеному стані. Зношеність поверхні денаріїв та інших срібних монет є гарним доказом, що основною грошовою одиницею на території України був срібний денарій та значно менше  -  срібна грецька драхма або їх місцеве наслідування, а також про те, що вони перебували в оббігу дуже довго -  до 9 століття, поки їх не витіснили аббасидські та сасанідські срібні дихреми. Про знахідки візантійської срібної монети міліарисія, який з часу правління імператора Іраклія (610-641 рр.) мав вартість 1/20 золотого соліда, зовсім нічого не відомо - не згадуються він в дослідженнях М.Ф.Котляра "Грошовий обіг на теритооії України доби феодалізму" та не зустічаються зараз в повідомленнях соціальних мереж.

 

Опис зайдених монет (див. світлина 1, надано Олегом П.): фолліс, тип 565-578 рр, Юстін ІІ  та Софія, мідь, карбований в Нікомедії, ав.: DNIVSTINVS PP AVG, Юстін зліва, Софія  - справа, сидять повернуті  обличчям на подвійному троні, обоє в німбах; Юстин тримає хрест та землю (глобус), Софія тримає сцептер; рев.: велике М, ANNO зліва, зверху хрест, рік правління G справа, знизу В та NICO. Друга монета є однакового зразка, але  є карбована в Константинополі - внизу проглядається CON (див. світлина 3, надано Олександром Д.).  На монеті,  яка є відреставрована, видно  справа букву G, яка відповідає шостому року правління Юстина ІІ  - 571 рік. Крім цих двох монет, стало відомо про інші візантійські монети, знадені цього року, але достеменно невідомо, чи вони були знайдені разом з двома, описаними вище, чи це окремі знахідки. Немає наразі відповіді й на ключове запитання, чи були вони знайдені в одному місці або, може, в межах однієї площі? Попри все, важливо, що ці монети знайдені в Україні.

 

Про що можуть розповісти недавно знайдені монети та яким важливим свідченням української історії є вони? Про події на території України в VI столітті відомо не дуже багато. Вважається, що південь України перебував під  контролем ворожих племен, а в лісостеповій зоні, активно розвивалася пеньківська та пражсько-корчаківська культури. Пеньківська культура пов'язується з антами і територіально вона простягалася від Румунії, Молдавії до нинішніх російських областей, що межують з  Харківською областю. Саме в ці роки починається заселення слов'янами Балкан. Враховуючи   не дуже надійну ситуацію для торгівлі, яка виникла через постійну присутність кочовиків на території України, віднести ці знахідки до торгових зв'язків між Україною та Візантією, заледве можна. Проте, можна розглядати їх, як військову здобич антів, які нападали на візантійські землі в Подунав'ї.

______________

*)  Примітка, яка аргументує походження монет з України.

1. Перегляд європейських аукціонів на сьогоднішній день показує  мінімальну ціну на тип монет, що зображені на світлинах 1 та 3, від 10 євро. Монети виставлені продавцями на аукціонах, мають ступінь якості "very fine" та  "extremely fine".

2. Монети, показані тут на світлинах, мають нижчу якість, яку максимально можна оцінити "very good"  - це стан, коли монету можна точно ідентифікувати. Серед українських продавців вони мають  ціну, яка нижча на порядок європейських цін. Цих монет позбуваються в Україні, а не продають. Покупці використовують пізні візантійські монети, щоб набити руку на реставрації, бо їх не жаль (жорстока реальність).

3. На світлинах 1 та 3 показано ці монети у неочищеному стані та після очистки. Монета на світлині 1 є відреставрована паном Олегом П. Монета на світлині 3 очищена паном Олександром Д. Тобто, реставрація відбувалася в Україні.

4. Зображення першої монети в неочищеному стані потрапило до українських соцмереж приблизно місяць тому. Це свідчить, що монети були знайдені цього року, 2021. За місцем операцій їх куплі-продажу, можна говорити про ймовірне місце знахідки в Центральній Україні, або ближче до півдня, у напрямку Одеської області.

5. Монети не можуть мати кримське походження, бо через окупацію Криму, з одного боку  - їх пересилка в Україну  є ризикована, а з іншого боку  -  російський ринок монет має суттєво вищі ціни, хоч не такі високі, як у Західній Європі. Зрештою, Крим є теж Україна.

Отже, якщо виключити різноманітні фантастичні варіанти, то можна впевнено стверджувати, що монети знайдені в Україні в 2021 році.

 

Українською мовою треба гордитися, а не любити її . Поширено за підтримки професора І.П.Ющука

Світлій пам'яті Івана Пилиповича Ющука, який помер сьогодні, 27.03.2021

 

  Іван Ющук

5 березня 2021

допис Ol Hudoböck у УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ... потребує затвердження.: Українською мовою треба гордитися, а не любити її

Любімо Україну, любімо її природу, любімо сім'ю, жінок й дітей, любімо українські страви й застілля! Але мову, якою ти щоденно розмовляєш, не треба любити, нею треба гордитися.

 Давність української мови стала безсумнівною для мене давно.   Ознаки  давності української мови часто лежали на поверхні, не потребували жодних глибоких досліджень, але яка це давність, якого виміру, важко було здогадатися. В українського народу зараз відсутні писемні пам'ятки, написані українською мовою. В українських етимологічних словниках майже немає  слів, які б мали українське походження  -  вони походять з іранської, німецької, турецької, угорської, осетинської, болгарської, литовської, фінської, тощо. Українська археологія ніяк не пов'язувала між собою давні культури, а подавала їх, як дискретну систему випадкових заселень України мігрантами з Азії та Європи. Майже всі головні національні гідроніми чи топоніми  теж пояснювалися всіма  мовами, але не українською.

І ось, настає час істини: генетика з математичною точністю встановлює, що праматір'ю індоєвропейських мов є Україна. А саме, не земля, не територія, бо вони не вміють розмовляти, а людина  - носій мови. Тобто, автоматично все перевертається догори ногами  - з української мови походять слова у великій родині індоєвропейських мова, а не навпаки, як досі вважалося.

Мова  - це завжди ідеологія. Жодних сумнівів, що стара ідеологія, побудована на великодержавних шовіністських засадах, не здасть свої позицій без бою. Масштаби поразки старої мовної ідеології  неможливо охопити уявою - мільйони книжок, словників, наукових праць, тощо перетворюються в гори вторинної сировини. Це Боже покарання за знищені Катериною стародруки, написані українською мовою та за фальсифікацію їх на псевдоруській.

Супротив неймовірний. Коли Петро й Катерина  перетрусили все, до найменшого листочка, написаного українською, все було віднайдено і знищено. То тепер безнадійно щось нищити: в інформаційному світі   - це блокада й контрпропаганда. Тому, мені зовсім не дивно, коли фб блокує такий текст, як "До питання походження української мови".

Гордитися українською мовою  - це націоналізм,  це  - загорза для мирного життя,  це  - приниження інших народів?  А, як тоді називається  така річ, коли слово хата  - це угро-фінське, Дніпро  - іранське, плуг  - німецьке, козак  - турецьке, русь  - фінське? Це не приниження українця?  Хіба це не "науковий" грунт для тих, хто верещить про телячу мову?

Тому, на війні, як на війні, нехай ідеологічній. Коли хтось береться захищати українську мову без диплома філолога, то не варто слухати істерику про непрофесійність, треба пригадати тих, хто пішов захищати українську землю, коли напала Росія  - хто не мав військової освіти, а був медиком, літератором, математиком, оперним співаком, тощо.

Тому, гордість за українську мову на першому місці й ми переможемо.

 

Космос - витоки походження слова знайдені в українській мові

  

Оl. Kuhdoboeck 

Сучасне слово космос запозичене з грецької, але як це слово виникло, яка його етимологія, грецька мова не може дати відповіді. 

Кожен з нас, хоч раз у житті, заглянувся на зоряне небо, всіяне безліччю  зірок. Тепер, українець має уяву, яка відповідає його сучасному рівню, й він це б порівняв  з мільйонами піщинок  на березі моря, але в нашого предка, протоукраїнця, поетичні порівняння не могли далеко відходити від того, що його щоденно оточувало - й він б сказав, що на небі зір так незлічено багато, як волосинок у шерсті його кози. Це  - як космо!

Ко  - одна з перших протоморфем протоукраїнця, яка пов'язана майже з усіма одомашненими тваринами й без якої українська мова ніколи б не стала передовою технологією в проміжку від 10000 років до 5000 років тому. Від протоморфеми ко  утворилися тисячі слів, які логічно між собою пов'язані й серед цих слів є всесвітньовідоме слово космос.

Свою назву одомашнена коза отримала від характерної ознаки, якою відрізнялася від інших тварин  - вона любить об'їдати молоді пагони кущів та дерев, а створені  пізніше такі слова, як береза, дереза, лоза, гриз(а)ти, вказують, що  ця версія має добру  логічну основу та є переконлива.  

Коза має ще одну характерну ознаку  - густу шерсть, яку наш предок теж називав словом коза, але розумів це, як волосся. Згодом відбулося розділення назви тварини й назви волосся шляхом чергування з і с. Так утворилися нові слова: коса й косма, косм, косматий й, навіть, слово повісмо. Слово косма означає шерсть, вовну, а повісмо  - конопляне або лляне клоччя.

В Україні, на Волині та Прикарпатті є топоніми з  морфемою косм (Космач, Космачка, Космачів), які потрапили в документи з ХV  століття. Космо, косма зі значенням волосся або вовна є у всіх слов'янських мовах - зокрема, у мовах народів, які вийшли з території України ще до V століття: в лужицькій, македонській, болгарській, сербо-хорватській словенській. Це є свідченням, що слово косма було утворене на території України, ще в часи одомашнення тварин.

Слово космос (kόσμος) в грецькій мові відоме з VI століття до Хр. й має значення світ, як порядок, який  є противагою хаосу, проте, як воно утворилося, наразі, відповідь вченими не знайдена. В грецькій мові відсутня  морфема кос (kόσ), або косм (kόσμ), а закінчення μος або ος, є типовим для багатьох слів грецької мови. Слова коза, коса, волосся, шерсть, вовна, косма, клоччя  (κατσίκα, πλεξούδα, μαλλιά, μαλλί, μαλλί, μαλλιά, κουρέλια)  - мають різні корені в основі. Це може свідчити, що слово косма(о) потрапило в грецьку мову ззовні, наймовірніше, що воно перейшло з протоукраїнської мови ще до потопу, який приблизно 7150 років тому затопив Чорне море й  перекрив шляхи міграції між Малою Азією та побережжям Егейського моря.

Ми мало знаємо про космогонічні  уявлення протоукраїнців  - запровадження християнства проходило в жорстоких формах  - знищувалися капища, ідоли й вся атрибутика дохристиянської віри. Це була відповідь на опір  християнізації. Те, що вціліло, було повністю знищено в XVIII - XIX століттях царями та російськими попами.  Тому, немає змісту вдаватися до домислів з приводу використання нашими предками слова косма для означення всесвіту-космосу. Але, незаперечним є те, що в Україні космогонічні культи були сильно розвинуті.  Трипільська цивілізація  залишила вагомі докази, що вірування, пов'язані із вивченням неба,  були поширенні на рівні кожної сім'ї  - так як тепер, в кожній хаті є образи святих, трипільці мали в своїх хатах культові предмети. Наступна, після Трипілля, Курганна культура, відома створенням пригоризонтальних обсерваторій (одна з них збереглася - Безводівка), які, ймовірно, використовувалися нашими предками протягом тисяч років  й до часів Русі залишалися інструментом досліджень неба. Тисячолітня історія українських вірувань, безумовно спиралася на власний термінологічний словник й слово космо(а), в значенні неба, всіяного мільйонами зірок, мало бути в ньому присутнім. Але, в XX століття його місце зайняло слово космос, з краще відомої в світі мови, ніж українська.

Гармонія української мови, як свідчення її прадавності

O. Kuhdoboeck 

Гармонія  (з грецької - узгодження) - це мистецтво досягнення виразності в музиці. В українській мові гармонія присутня завжди.  Поки дикі звірі бігали вільно на природі,  наш давній український родич  називав всіх тварин, нападу яких не боявся, ко-коу. Винятками були пес, який був одомашнений 20000-30000 років тому та  вівця (оуца) й свиня (бор), які теж були одомашнені раніше від решти тварин.  Коли настав час одомашнення корови, коня, кози, кота й курей, то треба було робити уточнення між ними, про яку саме тварину йдеться. Починаючи з 12000 років тому, в українській мові утворюються слова кот, кон(ь), коза, корова, корв, кобила, кокоть або когут.

В українській мові зовсім немає випадкових слів й, взагалі, випадковостей, які не вкладаються в спільну логіку словотворення. Кожне слово треба було вигадати прадавньому українцеві, бо в тії прадавні часи йому не було в кого вчитися мови чи запозичувати слова. Утворення слова залежало від тих вражень, які найбільше відбивалися в його мозку, як реакція  на поведінку тварини або характерну ознаку, властиву тільки їй. Словотворення, яке відбувалося понад 10000 років, дуже важко відтворити без знання тогочасних обставин. Наш предок вже вмів чергувати голосні та опускати їх, щоб утворити нове слово.  Окремі слова вдається відтворити зі стовідсотковою правдивістю, а ті, в яких з другої морфеми залишилася одна або дві букви, як, наприклад,  ко-н(ь) та ко-т, потрібно ще досліджувати, хоча версії є також.

Ось, ця тварина реве дуже голосно  - її назвуть ко-ров(а).

А ця тварина небезпечна, вона б'є дуже підступно, звідси походить  - ко-бил(а).

Пташку бойову, яка  має гаки (кігті) - назвуть ко-гоут й від нього буде слово коготь-кіготь.

Багато бельк або белькоче   - це кобель.

Тварину, яка дере, їсть лозу   -  назвуть коза.

(Загальновідомо, що в українській мові має місце чергування о та і ).

Не розгаданим наразі залишається синонім ко-тові  - маць-ко й від нього миця або мицька, проте безсумнівним є їх походження, пов'язане з одомашненням тварин нашими предками в Україні.

Не забув українець й вірного друга свого пса, якому назву дав значно раніше, тому кожен з них отримував персональне ім'я, як відзнанку для найкращого охоронця одомашнених ко:  Бурко (бурий), Сірко (сірий), Рябко (рябий).

Ще однією ознакою прадавності української мови є парність вжитої проморфеми ко для  чоловічого та жіночого родів свійських тварин,  яка в сучасних західно-європейських мовах зустрічається рідко  - там етимологія назв тварин чоловічого роду та жіночого роду зовсім відмінна. В українській мові набереться, мабуть, кілька тисяч слів, які включають протоморфему ко. На жаль, цього ніхто не зауважив досі і в етимологічних словниках нашого кота та кобилу шукають в латині, козу в турецькій мові, а сотні інших слів -  по всіх мовах світу, крім української. Наукою давно підтверджено, що одомашнення коня вперше відбулося в Україні -  залишався наш коник чи котик безіменним, поки  не виникла латина? Ні, хто першим одомашнив  - той ім'я дав й це ім'я було поширено по решті світу, а не навпаки!  

На світлині показано грушевидний посуд Петраниської культури (Україна-Молдова) Трипільської цивілізації, на якому зображено кота  - приблизно V т. д. Хр. Генетичні дослідження показують, що сучасні коти мають гени тварин, які походять з Півночі Африки, й робиться висновок, що одомашнення їх могло відбутися в часи Єгипетської цивілізації, яка щонайменше на 1000 років молодша від Трипільської цивілізації. А далі,  робляться псевдонаукові висновки, що  до України кіт потрапив, отже, не раніше часів Римської імперії, а тому його назва походить від латинського слова catus, а не від української протоморфеми ко. Насправді, якщо трохи подумати уважно, то можна було б здогадатися, що в льодовиковий період багато тварин мали кращі умови для життя й розмноження у Північній Африці, а сухий клімат та традиції муміфікації тварин, дозволили зберегти матеріал для генетичних досліджень, тоді як в Україні кислотність грунтів та вологий клімат зовсім не дають шансів знайти рештки дрібних тварин, птахів та гризунів, які необхідні для досліджень генів. Натомість,  в Україні є зображення котів з тих часів, коли ще не було Єгипетської цивілізації, а латинської мови й поготів.   
_________________

Коллаж світлин за матеріалами Археологія Української РСР, 1 том, 1985, Київ.

Гетьман - українське слово

До утворення слова гетьман причетні дві українські протоморфеми гать [*] та ман. Обидві протоморфеми добре збережені в старо англо-саксонській й нижньо германській мовах, звідки поширилися також й на центральну частину Європи. Слово ман до означення людини потрапило в переносному значенні й збереглося в українській мові тільки зі словом гетьман. Тоді, як в європейських мовах воно розширило свої означення до чоловіка або людини взагалі.

Вивчення протоморфем гать (протоморфема гать була досліджена раніше [*]) та ман розкриває означення слова гетьман  - це людина, яка веде за собою інших, ризикуючи власним життям. Йти за гетьманом, для інших людей, теж означає високий ризик втратити життя. Тобто, це також сумнів, вагання, непевність, невіра, тощо, після яких наступає вибір: ман чи обман - піддаватися ризику загибелі чи ухилитися. Саме цим шляхом слово ман отримало переносне значення, як конкретної людини, а не людини, чоловіка - взагалі. Тобто, це є термінологічне поняття в українській мові, назва людини, яка йшла першою  по гатях (проходи в болотах, боброві гаті, тощо) в заболоченій місцевості, в трясовині, в драговинні, тощо, а за нею вслід йшли решту людей.

В післяльодовиковий період значна частина північно-західної території України, була покрита болотами, про що свідчить поширення торф'яних відкладів. Потреба долати їх створило окрему категорію понять, побудованих на протоморфемі ман.

Проморфема ман  в українській мові охоплює категорію значень, пов'язаних з високими ризиками в дорозі, коли є високий шанс  загинути й не дійти до запланованої цілі, але, також, й досягнення кінцевої мети дороги, переживши складні випробування. В сучасній українській мові відсутнє слово ман, проте воно повинно було бути раніше, в післяльодовиковий період. Воно зникло разом із болотистими місцевостями, а в українській мові тільки збереглися похідні слова. Є дієслово манити, воно не є запозиченим з інших мов, бо присутнє в сербській мові. Це означає, що передача слова після V століття з української мови до сербської або навпаки, не могла відбутися. Це спільне слово було, яке залишилося в мовах після великого переселення народів.

манити недок. — чес. má-miti; слн. mamiti; серб. манити

Безумовно, з ним пов'язане слово обман  

обман ч. — серб. обмана 

обманути док. — серб. обманути 

обманювати недок. — серб. обмањивати [**]

 Такі слова, як приманка, манка, манок - відсутні в сербській мові. Схоже, що це українські слова, які утворилися після V століття.  Передача слова ман до давньої української мови з латини або габрейської виглядає малоймовірною, оскільки така передача мала б відбутися не пізніше перших  століть. Від протоморфеми ман походить кілька десятків слів в українській мові,  як навмання, манівці, манати, тощо та багато топонімів. Якщо в українській мові манівець, оманець  - це обхідний шлях, або невірний шлях, то в білоруській  мові - ману́ць це трапити куди треба; пол. manowce «манівці» (з укр.), чес. maní nemaní «навмання», maním nemaním «тс.», словац. manina «бездоріжжя». [***]

 До української військової термінології козацького періоду слово гетьман потрапило зі своїм первісним значенням, як людини, на яку впав вибір ризикувати життям, йдучи попереду інших. Ретроспективне походження слова гетьман з німецької виглядає неможливим й притягнуте до української мови штучно. Хоча всі словники одностайно подають це сдово, як німецьке, яке через польську мову запозичене з середньоверхньонімецької - houbetman, heuptman «командир, командувач» (нвн. Háuptmann «капітан») є складним словом, утвореним з houbet, heupt «голова» [***].

Німецькі слова гаупт, гоубет чи гойпт повинні були пройти дуже складний шлях трансформації, щоб потрапити до української мови або до польської мови, яка теж походить від протоукраїнської. Тому, протоморфема гать у слові гетьман є на своєму місці  та є єдиним правильним поясненням етимології слова гетьман.

 ____________

Чорно-біла частка  картини:  Василь Петрук "Гетьман Хмельницький коло Зборова"

 ___________

** Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

* https://s-ctapo-coll.blogspot.com/2021/02/blog-post_23.html?m=1

 

Від бобрової гати до української хати

 Хата  - сільський одноповерховий житловий будинок. Слово "запозичене в давньоруські діалекти із пізньоскіфсько-сарматського часу *xata". [***] В іранській мові є слово kad - будинок, а слово kata, відповідно, це -  кімната, хижа, погріб. Перехід початкового k до х пояснюється переходами, які властиві для осетинської та інших східноіранських мов. Таку версію пропонує "Етімологіческій словарь славянських язиков Трубачева", 1974  - пропозиція радянської науки. Славіст німецького походження Макс Фесмер (Max Vasmer), який жив та працював в СРСР та  НДР і є великий авторитет в українській філології радянської епохи, вважав, що хата запозичене в угрофінській мові від слова haz або kota.  Версій походження українського слова хата багато, навіть є серед них ностратична, але немає жодної версії про рідне українське походження. Виглядає, все, наче, співзвучно,  але здорового глузду ніякого  - логіка побудов відсутня зовсім.  Дивно, чому кочові народи, якими були саки (скіфи) Азії, іранці, осетини чи угорці, запровадили серед українського народу слово хата? Хіба ніхто не знає, що вони мали "житло на колесах" й ніякими будівничими не були? Мені зрозуміло, що до таких "наукових" результатів можна прийти, якщо українську мову зовсім виключити з досліджень. Чи можемо ми собі  уявити таку ситуацію, коли слово з англійської мови, наприклад, bread, будемо пояснювати будь-якою завгодно мовою, крім англійської? Але для української етимології  - це норма. Про Трипільську цивілізацію на теренах України  вже відомо 150 років, також десятки археологічних культур до них і після, але про це ні слова. Трипільці, як звикле,  будували двоповерхове житло  - вони зводили свої житла десятками тисяч, але, з наукової точки зору, яка зараз прийнята в Україні філологами, ці житла не мали назви, бо ще не було сарматів та угрофінів зі своїми "містобудівними" культурами. Трипільці, народ, який налічував не менше півмільйона людей й жив кілька тисяч років на українській землі, зник безслідно, вимер й забрав свою мову в могилу, разом з назвою свого зручного й затишного житла  - саме така логіка мала супроводжувати Фесмера та Трубачева. Можу тільки  додати, що Фесмер не взяв до уваги слово Kate  - хата, яке поширене на півночі Німеччини, а чомусь звернувся до угрофінських коренів. Авжеж, йому не хотілося визнавати присутність слов'янської етимології в німецькій мові.

Добре, що природа створила таку милу тваринку, як бобер, з яким ми легко доведемо, що було спочатку слово, українське слово і це слово було хата або г(х)ата.

Будувати хату наші предки навчилися в бобрів. Бобер бере гілля, добре його разом припасовує й закидає щільно  тиною.  Ми звемо це  - боброва гать, тут живуть бобри або боброва хатка.

Слово хата складається з двох коренів : ха і та, які належать словам гать і   тин. Для української  мови  невіддільним є чергування приголосних г-к-х й фонетика не завжди змінює суть слова. Чергування приголосних та голосних в модерній українській мові суттєво зменшується, через уніфікацію мови й відмирання місцевих діалектів, але в наших родичів-предків, які переселилися на захід від України ще до V століття - поляків, чехів, словаків, словенців, хорватів, сербів та верхньо-лужицьких сербів,  воно, збережене в їх мовах та є переконливим доказом різного звучання одного й того ж слова. Тут виразно бачимо, як г переходить в х.

гатити недок. — вл. haćić; чес. hatiti; слн. gatiti; серб. гатити
гать ж. — вл. hat (ставок); чес. hať; слн. gat; серб. гат
хата ж. — вл. chata,
халупа ж. — вл. chałupa; чес. chalupa; слн. halupa
В слові тин чергується голосна  — чес. týn; слн. tin; серб. тин.  [*] 

В українській мові слово тин має два тлумачення: тин  - огорожа, пліт та тин, тина, тинь  - болото, грязюка. Як виникли ці два тлумачення в одного слова, пояснює нам працьовитий будівничий бобер.  Протоукраїнець, на одному з етапів  свого розвитку створив Трипільську цивілізацію, яка була одним із першозасновників протоміст й містобудівництво є її головна ознака. Прямокутне житло має оптимальну форму на обмежених площах міст й технологія будівництва такого житла була запозичена з природи, в бобрів. В Африці й досі ще будують житла у вигляді термітників, отож, звернення до природи по науку не є щось неймовірне. Трипільці лише  перенесли об'ємні констукції бобрів у двомірний простір. Для цього робили плоскі конструкції  - тини. Українцям не потрібно пояснювати, як робився тин чи тини із кілків, жердин та свіжозрубаної лози чи гілля,  якими формували житло, як у сучасному панельному будівництві.  Потім, традиційним українським методом  - толокою,  замішували тину (глину), добавляючи полову, солому, очерет й тинькували тини, тобто, робили те, що й бобри  -  будували водонепроникну гать-загату, захату, гатину, хатину. (Як би не вимовили  - буде зрозуміло й правильно).

Протоморфеми та слова, утворені з них, спочатку виникають на рівні категорій [**], а потім, з розвитком мови, розпадаються на безліч різнозначимих гілок. Так, трапилося й зі протоморфемами  гат і тин, які дали життя слову хата, хатина.  Доводиться опиратися на сучасну українську мову, тобто на таку, яка вже мало змінюється протягом останніх півтори-двох тисяч років, тому, як звучало це слово шість чи сім тисяч років тому   - хата чи гата достеменно невідомо.

Дискусія, чи слово хата є українським - зовсім беззмістовна. Містобудування на території України почалися на 1000 років раніше, ніж, наприклад, постала Єгипетська чи Шумерська цивілізації.  А це є доказ, що технологія будівництва житла та словник слів з ним пов'язаний, поширювались від України на схід до Ірану та Північної Індії  та на захід в Центральну та Північну Європу. Кожне племя чи народ має свої фонетичні навички й слова будуть у їхніх мовах отримувати відмінне звучання, що ми й бачимо з різних варіацій слів хата і тин в Європі чи на схід від України. Окрім того, народи Європи, після розпаду Трипільської цивілізації  розвивали інші технології будівництва, які переймали один в   одного, це - дерево, камінь, цегла і формували власний словник мови. Отож, технологія побудови хат в Україні з плетиної лози та  їх тинькування, врешті поступилася досконалішим технологіям будівництва хат, коли,  як матеріал для будівництва, використовувалося дерево або саманна цегла. 

Але, історія про тин та гать не завершується в українській мові  - вона продовжується в Центральній та Північній Європі. Мені друг дав підказку, що слово гать є співзвучне з англійським словом gate:  чи не походить воно від українського слова? Англійське слово належить за змістом до кола понять - ворота. Тобто, щось таке - закрили, але можемо відкрити. Пізні значення gate, які пов'язані з технічними речами, як шлюз чи вентиль, теж не відходять від поняття ворота (закрив-відкрив). Українське гать, загата мають значенння забудував щільно, закрив і все, щоб більше не відкривалося. Тобто, довести пряму етимологію gate від гать не просто, бо, ніби, в українській та англійській мовах   - це, виглядає, як антоніми. Та, на поміч приходять словники.

gate (n.) -  "opening, entrance," ü

Old English - geat (plural geatu) "gate, door, opening, passage, hinged framework barrier," 

from Proto-Germanic  - gatan (source also of Old Norse gat "opening, passage," Old Saxon - gat "eye of a needle, hole," 

Old Frisian -  gat "hole, opening," 

Dutch gat - "gap, hole, breach," 

German - Gasse   - "street, lane, alley"

 

Гать, в онлайн-словники Goroh, має ще одне тлумачення -  дорога, прохід (у важкопрохідному місці)  - переносне значення, яке виникло, тому що  боброві гаті служили надійним переходам на інший бік річки чи болота. Тобто, гать була не тільки загатою, але ставала дорогою, стежкою, проходом у заболоченому місці. Тепер, немає сумніву, що gate походить від українського слова гать.

Також, слово тин, тина, за тлумаченням, як  болото потрапило до німецької мови: Der Ton  -  глина, але далі стежки розійшлися:  в українській мові  потинькований тин, а в німецькій мові - geflochten Weidenzaun und gelähmte. В німецькій мові пропадають логічні зв'язки, що свідчить про запозичення слова тина, тин від наших предків. Схожа історія є з словом гать, gate отримує від українського слова тільки одне значення, як прохід: німецькі та англійські бобри не будують gate, а будують Biberdamm або braver dam.

________________

* Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

** Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова. Mysteriеs of the Ukrainian Age

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

 _______________

 Summary: 

Proto-Ukrainians (Trypillia proto-cities) built houses in the same way as beavers built their dams. They borrowed this technology from beavers. They wove fences and coated them with clay. The etymology of the Ukrainian word khata (house) comes from wooves fences and clay.