Гетьман - українське слово

До утворення слова гетьман причетні дві українські протоморфеми гать [*] та ман. Обидві протоморфеми добре збережені в старо англо-саксонській й нижньо германській мовах, звідки поширилися також й на центральну частину Європи. Слово ман до означення людини потрапило в переносному значенні й збереглося в українській мові тільки зі словом гетьман. Тоді, як в європейських мовах воно розширило свої означення до чоловіка або людини взагалі.

Вивчення протоморфем гать (протоморфема гать була досліджена раніше [*]) та ман розкриває означення слова гетьман  - це людина, яка веде за собою інших, ризикуючи власним життям. Йти за гетьманом, для інших людей, теж означає високий ризик втратити життя. Тобто, це також сумнів, вагання, непевність, невіра, тощо, після яких наступає вибір: ман чи обман - піддаватися ризику загибелі чи ухилитися. Саме цим шляхом слово ман отримало переносне значення, як конкретної людини, а не людини, чоловіка - взагалі. Тобто, це є термінологічне поняття в українській мові, назва людини, яка йшла першою  по гатях (проходи в болотах, боброві гаті, тощо) в заболоченій місцевості, в трясовині, в драговинні, тощо, а за нею вслід йшли решту людей.

В післяльодовиковий період значна частина північно-західної території України, була покрита болотами, про що свідчить поширення торф'яних відкладів. Потреба долати їх створило окрему категорію понять, побудованих на протоморфемі ман.

Проморфема ман  в українській мові охоплює категорію значень, пов'язаних з високими ризиками в дорозі, коли є високий шанс  загинути й не дійти до запланованої цілі, але, також, й досягнення кінцевої мети дороги, переживши складні випробування. В сучасній українській мові відсутнє слово ман, проте воно повинно було бути раніше, в післяльодовиковий період. Воно зникло разом із болотистими місцевостями, а в українській мові тільки збереглися похідні слова. Є дієслово манити, воно не є запозиченим з інших мов, бо присутнє в сербській мові. Це означає, що передача слова після V століття з української мови до сербської або навпаки, не могла відбутися. Це спільне слово було, яке залишилося в мовах після великого переселення народів.

манити недок. — чес. má-miti; слн. mamiti; серб. манити

Безумовно, з ним пов'язане слово обман  

обман ч. — серб. обмана 

обманути док. — серб. обманути 

обманювати недок. — серб. обмањивати [**]

 Такі слова, як приманка, манка, манок - відсутні в сербській мові. Схоже, що це українські слова, які утворилися після V століття.  Передача слова ман до давньої української мови з латини або габрейської виглядає малоймовірною, оскільки така передача мала б відбутися не пізніше перших  століть. Від протоморфеми ман походить кілька десятків слів в українській мові,  як навмання, манівці, манати, тощо та багато топонімів. Якщо в українській мові манівець, оманець  - це обхідний шлях, або невірний шлях, то в білоруській  мові - ману́ць це трапити куди треба; пол. manowce «манівці» (з укр.), чес. maní nemaní «навмання», maním nemaním «тс.», словац. manina «бездоріжжя». [***]

 До української військової термінології козацького періоду слово гетьман потрапило зі своїм первісним значенням, як людини, на яку впав вибір ризикувати життям, йдучи попереду інших. Ретроспективне походження слова гетьман з німецької виглядає неможливим й притягнуте до української мови штучно. Хоча всі словники одностайно подають це сдово, як німецьке, яке через польську мову запозичене з середньоверхньонімецької - houbetman, heuptman «командир, командувач» (нвн. Háuptmann «капітан») є складним словом, утвореним з houbet, heupt «голова» [***].

Німецькі слова гаупт, гоубет чи гойпт повинні були пройти дуже складний шлях трансформації, щоб потрапити до української мови або до польської мови, яка теж походить від протоукраїнської. Тому, протоморфема гать у слові гетьман є на своєму місці  та є єдиним правильним поясненням етимології слова гетьман.

 ____________

Чорно-біла частка  картини:  Василь Петрук "Гетьман Хмельницький коло Зборова"

 ___________

** Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

* https://s-ctapo-coll.blogspot.com/2021/02/blog-post_23.html?m=1

 

Від бобрової гати до української хати

 Хата  - сільський одноповерховий житловий будинок. Слово "запозичене в давньоруські діалекти із пізньоскіфсько-сарматського часу *xata". [***] В іранській мові є слово kad - будинок, а слово kata, відповідно, це -  кімната, хижа, погріб. Перехід початкового k до х пояснюється переходами, які властиві для осетинської та інших східноіранських мов. Таку версію пропонує "Етімологіческій словарь славянських язиков Трубачева", 1974  - пропозиція радянської науки. Славіст німецького походження Макс Фесмер (Max Vasmer), який жив та працював в СРСР та  НДР і є великий авторитет в українській філології радянської епохи, вважав, що хата запозичене в угрофінській мові від слова haz або kota.  Версій походження українського слова хата багато, навіть є серед них ностратична, але немає жодної версії про рідне українське походження. Виглядає, все, наче, співзвучно,  але здорового глузду ніякого  - логіка побудов відсутня зовсім.  Дивно, чому кочові народи, якими були саки (скіфи) Азії, іранці, осетини чи угорці, запровадили серед українського народу слово хата? Хіба ніхто не знає, що вони мали "житло на колесах" й ніякими будівничими не були? Мені зрозуміло, що до таких "наукових" результатів можна прийти, якщо українську мову зовсім виключити з досліджень. Чи можемо ми собі  уявити таку ситуацію, коли слово з англійської мови, наприклад, bread, будемо пояснювати будь-якою завгодно мовою, крім англійської? Але для української етимології  - це норма. Про Трипільську цивілізацію на теренах України  вже відомо 150 років, також десятки археологічних культур до них і після, але про це ні слова. Трипільці, як звикле,  будували двоповерхове житло  - вони зводили свої житла десятками тисяч, але, з наукової точки зору, яка зараз прийнята в Україні філологами, ці житла не мали назви, бо ще не було сарматів та угрофінів зі своїми "містобудівними" культурами. Трипільці, народ, який налічував не менше півмільйона людей й жив кілька тисяч років на українській землі, зник безслідно, вимер й забрав свою мову в могилу, разом з назвою свого зручного й затишного житла  - саме така логіка мала супроводжувати Фесмера та Трубачева. Можу тільки  додати, що Фесмер не взяв до уваги слово Kate  - хата, яке поширене на півночі Німеччини, а чомусь звернувся до угрофінських коренів. Авжеж, йому не хотілося визнавати присутність слов'янської етимології в німецькій мові.

Добре, що природа створила таку милу тваринку, як бобер, з яким ми легко доведемо, що було спочатку слово, українське слово і це слово було хата або г(х)ата.

Будувати хату наші предки навчилися в бобрів. Бобер бере гілля, добре його разом припасовує й закидає щільно  тиною.  Ми звемо це  - боброва гать, тут живуть бобри або боброва хатка.

Слово хата складається з двох коренів : ха і та, які належать словам гать і   тин. Для української  мови  невіддільним є чергування приголосних г-к-х й фонетика не завжди змінює суть слова. Чергування приголосних та голосних в модерній українській мові суттєво зменшується, через уніфікацію мови й відмирання місцевих діалектів, але в наших родичів-предків, які переселилися на захід від України ще до V століття - поляків, чехів, словаків, словенців, хорватів, сербів та верхньо-лужицьких сербів,  воно, збережене в їх мовах та є переконливим доказом різного звучання одного й того ж слова. Тут виразно бачимо, як г переходить в х.

гатити недок. — вл. haćić; чес. hatiti; слн. gatiti; серб. гатити
гать ж. — вл. hat (ставок); чес. hať; слн. gat; серб. гат
хата ж. — вл. chata,
халупа ж. — вл. chałupa; чес. chalupa; слн. halupa
В слові тин чергується голосна  — чес. týn; слн. tin; серб. тин.  [*] 

В українській мові слово тин має два тлумачення: тин  - огорожа, пліт та тин, тина, тинь  - болото, грязюка. Як виникли ці два тлумачення в одного слова, пояснює нам працьовитий будівничий бобер.  Протоукраїнець, на одному з етапів  свого розвитку створив Трипільську цивілізацію, яка була одним із першозасновників протоміст й містобудівництво є її головна ознака. Прямокутне житло має оптимальну форму на обмежених площах міст й технологія будівництва такого житла була запозичена з природи, в бобрів. В Африці й досі ще будують житла у вигляді термітників, отож, звернення до природи по науку не є щось неймовірне. Трипільці лише  перенесли об'ємні констукції бобрів у двомірний простір. Для цього робили плоскі конструкції  - тини. Українцям не потрібно пояснювати, як робився тин чи тини із кілків, жердин та свіжозрубаної лози чи гілля,  якими формували житло, як у сучасному панельному будівництві.  Потім, традиційним українським методом  - толокою,  замішували тину (глину), добавляючи полову, солому, очерет й тинькували тини, тобто, робили те, що й бобри  -  будували водонепроникну гать-загату, захату, гатину, хатину. (Як би не вимовили  - буде зрозуміло й правильно).

Протоморфеми та слова, утворені з них, спочатку виникають на рівні категорій [**], а потім, з розвитком мови, розпадаються на безліч різнозначимих гілок. Так, трапилося й зі протоморфемами  гат і тин, які дали життя слову хата, хатина.  Доводиться опиратися на сучасну українську мову, тобто на таку, яка вже мало змінюється протягом останніх півтори-двох тисяч років, тому, як звучало це слово шість чи сім тисяч років тому   - хата чи гата достеменно невідомо.

Дискусія, чи слово хата є українським - зовсім беззмістовна. Містобудування на території України почалися на 1000 років раніше, ніж, наприклад, постала Єгипетська чи Шумерська цивілізації.  А це є доказ, що технологія будівництва житла та словник слів з ним пов'язаний, поширювались від України на схід до Ірану та Північної Індії  та на захід в Центральну та Північну Європу. Кожне племя чи народ має свої фонетичні навички й слова будуть у їхніх мовах отримувати відмінне звучання, що ми й бачимо з різних варіацій слів хата і тин в Європі чи на схід від України. Окрім того, народи Європи, після розпаду Трипільської цивілізації  розвивали інші технології будівництва, які переймали один в   одного, це - дерево, камінь, цегла і формували власний словник мови. Отож, технологія побудови хат в Україні з плетиної лози та  їх тинькування, врешті поступилася досконалішим технологіям будівництва хат, коли,  як матеріал для будівництва, використовувалося дерево або саманна цегла. 

Але, історія про тин та гать не завершується в українській мові  - вона продовжується в Центральній та Північній Європі. Мені друг дав підказку, що слово гать є співзвучне з англійським словом gate:  чи не походить воно від українського слова? Англійське слово належить за змістом до кола понять - ворота. Тобто, щось таке - закрили, але можемо відкрити. Пізні значення gate, які пов'язані з технічними речами, як шлюз чи вентиль, теж не відходять від поняття ворота (закрив-відкрив). Українське гать, загата мають значенння забудував щільно, закрив і все, щоб більше не відкривалося. Тобто, довести пряму етимологію gate від гать не просто, бо, ніби, в українській та англійській мовах   - це, виглядає, як антоніми. Та, на поміч приходять словники.

gate (n.) -  "opening, entrance," ü

Old English - geat (plural geatu) "gate, door, opening, passage, hinged framework barrier," 

from Proto-Germanic  - gatan (source also of Old Norse gat "opening, passage," Old Saxon - gat "eye of a needle, hole," 

Old Frisian -  gat "hole, opening," 

Dutch gat - "gap, hole, breach," 

German - Gasse   - "street, lane, alley"

 

Гать, в онлайн-словники Goroh, має ще одне тлумачення -  дорога, прохід (у важкопрохідному місці)  - переносне значення, яке виникло, тому що  боброві гаті служили надійним переходам на інший бік річки чи болота. Тобто, гать була не тільки загатою, але ставала дорогою, стежкою, проходом у заболоченому місці. Тепер, немає сумніву, що gate походить від українського слова гать.

Також, слово тин, тина, за тлумаченням, як  болото потрапило до німецької мови: Der Ton  -  глина, але далі стежки розійшлися:  в українській мові  потинькований тин, а в німецькій мові - geflochten Weidenzaun und gelähmte. В німецькій мові пропадають логічні зв'язки, що свідчить про запозичення слова тина, тин від наших предків. Схожа історія є з словом гать, gate отримує від українського слова тільки одне значення, як прохід: німецькі та англійські бобри не будують gate, а будують Biberdamm або braver dam.

________________

* Ющук І.П. Словник  української  мови  VІ  століття.  —  К.:  Київський міжнародний  університет,  2017.  —  352  с.

** Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова. Mysteriеs of the Ukrainian Age

*** Онлайн-словники goroh.pp.ua

 _______________

 Summary: 

Proto-Ukrainians (Trypillia proto-cities) built houses in the same way as beavers built their dams. They borrowed this technology from beavers. They wove fences and coated them with clay. The etymology of the Ukrainian word khata (house) comes from wooves fences and clay.

Протоукраїнець творив мову, відтворюючи звуки природи

Десятки тисяч років тому, протоукраїнець творив мову, якою ми сьогодні розмовляємо, прислухаючись до звуків навколишньої природи, а потім відтворював ці звуки голосом, пов'язуючи це у мозку з відповідними звуками.

 

Двері скриплять. Це - характерний шум, який виникає, коли щось до чогось торкається із легким тертям. Досить часто, можна в  лісі натрапити на скрип розчахнутого, під-час бурі, десь у верхів'ї,  стовбура дерева. Такий скрип майже не припиняється й  ритмічно повторюється в такт подуву вітру, часто місяцями, що можна, навіть, цей скрип, запам'ятавши за мелодією, використовувати для орієнтації в лісі.

Первісна людина повторювала це звучання буквально  - спробуймо вимовити скр, як зразу наш язик починає вібрувати. Скр  - стало протоморфемо десятки тисяч років тому і від ней поступово сформувався цікавий словник слів, а серед них й базове слово скрип.  Дуже раннє виникнення протоморфеми скр, можна пояснити тим, що від скрипу часто залежав успіх полювання, а деколи, вчасно почутий скрип, викликаний наближенням хижого звіра чи недружнього співплемінника, міг й життя врятувати. Поряд з  протоморфемою скр стоїть інша українська протоморфема стр, яка пов'язана з тими емоційними відчуттями, які викликав страх. [*] Їхня фонетична близькість може свідчити про одночасне виникнення, яке, ґрунтуючись тільки на логічних припущеннях, могло настати 100000 років тому. Точну відповідь про часові  відліки розвитку тих чи інших протоморфем може дати тільки генетика, бо всі вони постали через зміни в генах, але це настане не скоро, бо людство зараз стоїть перед більш відповідальними викликами.  Обидві протоморфеми скр та стр відповідають рівню категорії, тобто охоплюють великі  поля логічно пов'язаних в українській мові слів, які від них утворилися.

Від протоморфеми скр, як категорії, постали за змістом три вітки: слова, які причетні до шуму, схожого на  скрип, слова, як причетні до намагання приховати скрип або щось скрити від сторонніх очей, та слова, які виникли від скрипу,  викликаного людиною під-час роботи з інструментом чи роботою верстата або машини.

Скритно, це без скрипу підкрастися до звіра на полюванні. А звідси й скриня. Не тому, що віко її скрипіло, а тому, що в ній скривали найвартісніші речі (краще, щоб ніхто не підгледів).

Від скр походять також слова скребок та шкребти, які утворені чергуванням приголосних с-ш та б-п. Авжеж, очищення шкур чи виготовлення кам'яного знаряддя праці теж супроводжується ритмічним шумом - скрипінням.

Ймовірно, з 16 століття, в Україні появився музичний інструмент скрипка. Слово скрипка не було новим  - так називалися дерев'яні деталі в машинах чи верстатах, які при терті  скрипіли, зокрема, в ткацькому верстаті. Але прізвища та власні назви, можна переконливо пов'язувати зі скрипкою, як музичним інструментом: Скрипаль  - музикант, Скрипка  - інструмент, Скрипник  - майстер з виготовлення скрипок.

Якесь розчарування, можна сказати, сумно, що під протоморфему скр, словники збирають різні співзвучні, ззовні схожі, слова, як, наприклад, кран або крик. Протоморфема кр є близькою до скр, але  має власне окреме походження і наслідує звуки ворона, Базове слово, яке походить від протоморфеми кр є крук рівнозначне слову крик. Крякання ворона є сигнал, який добре відомий мисливцям  - ворон кряче на будь-якого чужинця, звіра чи людину, якщо вона проходить через його територію й він також супроводжує їх кряканням, до межі цієї території.  

Це мало б бути зрозуміло, що людина вчилася наслідувати звуки, які чула з навколишньої природи, бо поряд не було інших людей, в яких прадавній українець міг би запозичити потрібне слово. Тому, в українській мові багато слів походить від таких звуків, як  бдж  - бджола, кр  - крик, скр  - скрип, тррр  - тре (терти), жж  - жук, ссс - сичання, сич й так далі.

Слід бути уважним, бо слова скрикнути, скрипіти, скропити, скріпити і так далі мають різну етимологію. Це  - багатство української мови, це  - свідчення дуже розвинутого абстрактного мислення в наших предків.

Такого здорового глузду, логіки та гармонії не має жодна європейська мова, як українська. Якщо взяти германські мови, то логіка словотворення ніколи й близько тут не була присутня.  Це все одно, що в українській мові слово айфон чи коуч без англійської пояснити не можна, так само в германських мовах сотні слів не поясниш без української. Вигадати завжди можна щось  - але це буде неправда. Те саме можна сказати про російську мову, в якій багато слів мають комічний зміст, але, проте, вживаються з мудрою міною, як наприклад, "скоплєніє народа", яке, направді, означає кастрацію народу, або чому росіяни мають завтрак і завтра  - може тому, що на сніданок завтра їдять те, що від сьогодні залишиться? "Сєл завтрак" - українською переклад буквально буде: "Залишився без сніданку".  

________________

* Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова

Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова

 O.Kuhdoboeck

Дослідження походження (етимології) українських слів є цікавим та захопливим заняттям й відіграє дуже важливу роль в історичній українській філології. Ми живемо в епоху неймовірних технологічних відкриттів, які дуже важливо застосовувати для вивчення української мови. В 2000 році, в журналі “Science” побачила світ спільна праця доброго десятка генетиків США та Європи за участю провідних на той час спеціалістів Луки Каваллі-Сфорци та Петера Андергілла: “The Genetic Legacy of Paleolithic Homo sapiens sapiens in Extant Europeans: A Y Chromosome Perspective”, яка стала основоположною для наступних генерацій наукових праць, здійснених у напрямку дослідження походження народів. Серед них і проходження українського народу, який займає вагоме місце зі своєю мовою та культурою серед європейських народів.

Дослідження отримало дуже важливі висновки про життя первісних людей під-час   льодовикового періоду в Європі. Встановлено, що первісне населення покидало освоєні території через наступ льодовика й збиралося в трьох ізольованих між собою нішах: Іберійський півострів (за Піренеями), Балкани та південь України-Крим, а з потепління та відступом льодовика, воно почало заселяти звільнені ним території.

Було виділено ДНК-маркери й серед них, названий М-17, пов'язаний з первісними жителями, які заселяли на той час південь України. Наступні дослідження підтвердили це відкриття й засвідчили також присутність цього, найдавнішого в Європі, генетичного маркера серед сучасних народів на схід та захід від України. Міграційні процеси, які стартували з України,  поширювали мову, утворивши на великих територіях Європи та Азії, добре відому, індоєвропейську мовну групу. Гаплотип Е19 українського походження, ДНК-маркера М17, присутній не тільки в Європі, де він в Польщі досягає максимуму, але й на сході  - в Північній Індії, Пакистані, Центральній Азії, тощо. Вчені вважають, що гаплотип Е19 зародився 20000-16000 років тому на півдні України, коли льодовик досягнув свого максимуму та зігнав туди первісних людей.

Починаючи з 2005 року, під проводом Національного географічного товариства (National Geographic Society), проводить дослідження Генографічний проект (The Genographic Project)  - великомасштабний захід, задуманий на тривалий час, з метою отримання, аналізу та накопичення генетичних даних людей з усього світу, який   зараз налічує кілька сотень тисяч зразків і є найповнішим зібранням в галузі генографії. Проект ототожнив ДНК-маркер М17 із поширенням Y-хромосоми гаплогрупою R1a1 на схід від України й вказав на точний часовий період, протягом якого тривав процес поширення протоукраїнської   (індоєвропейської)  мови у напрямку Північної Індії - він почався приблизно 10000 років тому й тривав до 5000 років тому, до повного припинення міграцій.  Припинення міграцій на схід відповідає за часом занепаду Трипільської цивілізації. (Карти Генографічного проекту для різних гаплогруп є у вільному доступі).

 

Згідно вислідів генетичних досліджень,  можна зробити однозначний та очевидний висновок: сучасний українець є нащадком первісних мисливців та збирачів, які десь 20000-16000 років тому, відступаючи від льодовика, зійшлися на півдні України (Крим тоді ще не був півостровом), де утворили групу людей зі спільними генетичними ознаками та спільну мову для спілкування, якій відтоді була відведена головна роль у формуванні індоєвропейської групи мов на великих світових просторах. Цю мову ми тепер без вагань можемо назвати протоукраїнською, бо сучасний українець зберіг понині у своїй живій мові не менше тисячі протоморфем без змін, у тому палеолітичному вигляді, якими вони були, починаючи з дольодовикового часу. З цих протоморфем, які початково були найпростішими короткими поєднаннями звуків, абсолютно незалежно від решти світу, на території України розвивалася українська мова, майже не зазнавши жодних чужих зовнішніх впливів протягом десятків тисяч років. Десять тисяч років тому, протоукраїнська мова була однією з найрозвинутіших у світі (вона і зараз є такою за об'ємом слів у словнику). Розуміємо, що цьому сприяв випадок, а саме льодовик, який звів разом первісних людей з різним досвідом мовлення з усіх куточків Європи та Азії на південь України, де протягом п'яти-шести тисяч років ними була вироблена спільна мова, яка могла своїм багатим словником задовільняти будь-які потреби тогочасного суспільства й наших предків. Отож, її поширення на схід та захід від України, починаючи з восьмого тисячоліття до нашої ери, було очевидним, оскільки поширювалася найкраща технологія того часу. Різноманіття їжі, приручення та одомашнення диких тварин, збирання та землеробство, обробка каменю і металів та виготовлення з них знарядь праці, спостереження природи та неба, космогонічні уявлення  - це все потребувало слів та означень й зробило протоукраїнську мову технологією, а загалом, будь-яка мова, не тільки українська, залишається сьогодні й назавжди невід'ємною складовою еволюції та технічного прогресу людини.

Знання про еволюцію фізіології людини - це ключ до розуміння словотворення

Інші відкриття генетиків, які пов'язані з вивченням еволюції фізіологічної системи людини, надають нам, сучасним українцям, унікальний засіб для дослідження української мови й відкривають нові можливості її вивчення за межами дотеперішньої нашої уяви  - на десятки тисяч років вглиб минулого. А саме, якщо ми будемо спиратися на дослідження про еволюцію фізіологічної будови тіла від Homo sapines до Homo sapiens sapiens,  то здатні досить точно розкодовувати значення найпростіших слів, на які лише в той час міг бути спроможним людський мозок  - протоморфем, які згодом стали основою протоукраїнської мови та, зрештою, сучасної. Проте, дуже важко сказати, коли вони виникли, в проміжку від 300000 до 30000 минулих років, особливо, коли йдеться про ті протоморфеми, які пов'язані із життям первісних збирачів та мисливців.

Це той період, коли відбувався фізіологічний розвиток людини, пов'язаний зі створенням мовного апарату, який розвинувся завдяки зв'язку між емоційним станом людини та гормональної системи, коли гормональна система, успадкована від тварин, ставала щоразу досконалішим інструментом словотворення. Результати генетичних досліджень, схиляють нас до такого припущення, щоб еволюційну модель мови розглядати, як фізіологічну систему зворотного зв'язку,  коли емоції розвивали гормональну систему, а гормональна система, зі свого боку, сприяла змінам в корі головного мозку. Як наслідок, в мозку виникала окрема зона, названа зоною Брока, яка почала запам'ятовувати та упорядковувати звуки в протоморфеми (в приматів ця зона відсутня). Зона Брока розвивалася неперервно, за принципом зворотного зв'язку, між емоціями й пов'язаною з ними гормональною системою, вдосконалюючи та диференціюючи перше та друге на кожному витку зворотного зв'язку.  Для пояснення схеми зворотного зв'язку фізіологи й психологи запропонували теорію дзеркальних нейронів, коли в корі головного мозку збуджуються певні нейрони, якщо одна людина спостерігає за рухами іншої, а потім намагається їх наслідувати. Ця теорія має прихильників та критиків, але незаперечним залишається припущення, що без системи зворотного зв'язку мова не могла виникнути.

Спочатку, первісна людина визначала для себе категорію означення

Категорія  - це група, розряд однорідних предметів, осіб, явищ, що відрізняються від інших конкретними ознаками. На основі категорії понять спробуємо створити власну методику лінгвістичного аналізу для дослідження української мови. Загалом, вона схожа на діахронічний метод історичної лінгвістики, але її можна застосовувати тільки до української мови та, з певними застереженнями, до мов, які відокремилися від неї у час великого переселення народів, а саме: польської, сербської, верхньолужицької, словенської, словацької та хорватської. Запроваджено поняття протоморфема - це є вигук чи чи поєднання двох-трьох голосних або приголосних, яким надавала первісна людина логічного значення та які, на наступному етапі еволюції мови, перетворювалися в базовий корінь - морфему слів, яких може бути десятки, а деколи й сотні.

Сучасна людина зберегла багато “мовних рудиментів”  - вона ахає, охкає, ойкає, зітхає, вимовляє протяжно ооо, бррр, ммм, тощо. Зараз - це найпримітивніше вираження нашого емоційного стану, а колись, в давнину, це була межа розумових спроможностей людини, проте, вона їх неперервно розвивала, поки не досягла такого рівня, коли здатна була передавати свої емоції логічно пов'язаними в слова звуками, що ми називаємо мовою. Коли це трапилося? Ймовірно, 30000-40000 років тому, коли первісна людина почала різьбити кістку, писати наскельні малюнки, виготовляти прикраси та музичні інструменти, бо саме це свідчить про достатньо розвинуте абстрактне мислення, без якого мова не може існувати.

Для пояснення, як все відбувалося, візьмемо як приклад, одну з найпоширеніших та дуже давню українську, утворену, мабуть, ще в ранній льодовиковий час, протоморфему ко. Початково, наш предок визначив для себе категорію поняття й всіх тварин навколо себе називав   поєднанням двох або трьох звуків у ко:  к та носове о, яке до ІХ століття в Україні було загальновживаним та на письмі передавалося юсом і вимовлялося, як оу, тобто, коу, але могло бути також протяжне ооо, тобто, кооо.  Заледве, ми про це скоро довідаємося, але, без сумніву, так висловлювалося захоплення твариною, радість, щось приємне й може нагадувати ситуацію, коли сучасна людина, читаючи список замовлень в ресторані, реагує на якусь страву:”Ооо (ооу), це буде смачно!”.  З часом, це означення звузилося й позначало тільки групу травоїдних тварин, а ще за якийсь час, означення стало більш точним, проте залишалося багатозначним, й означало тільки одомашнених тварин  - те, що ми зараз називаємо загальним словом “худоба”, але головним застосуванням ко була назва предка прирученої корови. З цього часу, поєднання звуків перетворюється в морфему, до якої додаються афікси та постфікси та виникають слова, якими називають майже всіх одомашнених тварин: корв (віл), корова, коза, козя, козел, конь, комонь, кобила, кот, котя, коцур, кобель, кокоть (когут).

Протоморфема ко, як категорія, що визначила коло одомашнених тварин, мала попередника, на основі якого вона виникла — це вигук оу, яким наш предок називав вівцю, пізніше — оуца, оувен. Про дольодовикове походження оу, як вигуку, яким предки називали вівцю, свідчить його присутність в давньогрецькій мові (Гомер) ὄϊς  та в каталонській ovelles. Як вище наголошувалося, що наступ льодовика в Європі зігнав первісних людей в три природні ніші — Балкани, Південна Україна-Крим та Піренеї. Отже, ті мовні набутки, якими володіла людина в дольодовиковий період, були там збережені й донесені нею в сучасні мови — цими мовами, відповідно, є грецька, українська та каталонська, з додатком давні. Інші європейські мови є в різній мірі синтетичними, тобто, утворювалися шляхом поєднання цих трьох незалежних мов та їх діалектів.

Вчені встановили, що одомашнення травоїдних тварин настало 12000-11000 років тому. Техніка одомашнення розвинулася від способу полювання на мамонтів методом загону. Тут, ми підходимо до ще однієї української протоморфеми вал, яку неможливо обійти, бо вона нерозривно пов'язана з протоморфемою  ко.   У категорійному понятті первісної людини, протоморфема вал означає все, що пов'язане з цим методом полювання:  місце, куди зганяли криками та вогнем тварин, називалося вал, це була улоговина, яр, ущелина, одна сторона якої робилася непрохідною, закидалося деревами та гіллям, а інша залишалася відкрита для загону, але все було приготовлене для вогню та загати, щоб й вхідну сторону перекрити; вал  - називали спільне вбивство тварин; вал  - називали обробку м'яса; пізніше вал - називали оскоплення самців й слово вол-віл звідси отримало логічне походження. Тварини, які потрапляли в пастку, не всі вбивалися відразу, на це не було потреби, решту залишалися без води та їжі і їх голод ставав сильнішим від страху перед людиною. Первісна людина зрозуміла переваги такого запасу живої їжі. На місці  вал мисливці облаштовували свою стоянку, будували житла й проводили може й рік, намагаючись розтягнути запаси їжі до наступного сезону міграції тварин, до якого теж готувалися ґрунтовно. Проте, щоб тварини залишалися живими, їх потрібно було годувати й поїти  - так встановлювався зв'язок між твариною та людиною. Методом загону вал, провадилося полювання на всіх тварин - мамонтів, зубрів, оленів, турів, тарпанів й кіз та кабанів.

В українській мові є сотні слів, які походять від протоморфем ко та вал, або з ними логічно пов'язані, як, наприклад, копистка - кухонне знаряддя чи валянок  - повстяний чобіт. Словник первісного українця став передовою технологією і його слова почали поширюватися на захід та схід Євразії. Протоморфема ко, покинула Україну й була занесена далеко на схід, де вимовлялася, як го й відома нам зі санскриту, як багатозначне слово для назви одомашнених тварин та повністю відповідає українському ко -  go в санскриті тлумачиться, як корова, кінь або худоба.  Через кілька тисяч років слово го повертається в Україну, на свою прабатьківщину, це могло відбутися тільки в доскіфський час, може з кімерійцями, і створює багато слів із співзвучними відповідниками у санскриті, наприклад, декілька з них: господар  - gomin, gomant (власник корів), гості - gosthi (зібрання людей), гов'ядь  - go (бик), гопак - go-pa (пастух, захисник корів ),  кошара - goḉala (корівник). Висловлена тут гіпотеза про повернення в Україну морфеми го, може бути хибною,  оскільки не варто нехтувати припущенням про утворення на нашій території діалекту зі вживанням го, за змістом, як ко. Адже українська мова розвивалася дуже динамічно й є зараз, насправді, сукупністю багатьох діалектів, які на базі протоукраїнської локально розвинулися на території України. Як стверджують науковці, до lX століття вживався носовий звук оу, який на письмі передавався юсом  -  це влучніше описує емоційний стан первісних українців. На рівні діалектів виникають афікси, які розширюють зміст слова ко.

Велике захоплення викликає рух української морфеми ко на захід від України в Центральну та Північну Європу, де, ось що важливо, вона без змін збереглася в багатьох північно-європейських мовах, германських, англосаксонській, фризькій, як ко, коу, ку:  англійська - cow, німецька - die Kuh, фризька - ko, шведська - ko, норвезька  - ku. Поряд з протоморфемою ко, мігрувала на захід й протоморфема вал, у скандинавських мовах val (шведська), hval (норвезька) - це кит. Чому не віл, наприклад, як в українській? Бо, тварина,  на яку методом загону полювали - це не зубр був чи тур, а кит  - китів заганяли у бухти, як мамонтів чи бізонів в тіснини, й там вбивали безпорадних тварин.  Назва тварини в обох випадках, кита в північно-європейських мовах та вола в українській, мають однакову етимологію.

Одомашнена корова з України розділила Європу навпіл, де південна половина жодного стосунку до протоукраїнської (індоєвропейської) не має. Корова на мовах історичного півдня Європи звучить зовсім інакше:  грецькою  - αγελάδα (agelaga), італійською - mucca, французькою - vache, каталонською -   vaca. На жаль, досі головною науковою гіпотезою є теорія про запозичення європейськими мовами індоєвропейських слів з давньогрецької мови.

Протоморфема ко збереглася в українській мові також у формі двокореневих прізвищ - Соб-ко, Зінчен-ко, Клич-ко та в тисячі схожих   прізвищ, які, загалом, означають власника худоби в стаді. В деяких африканських племенах скотарів, додаток слова корова до імені власника, використовується досі. Власні імена в літописах та з українського народного фольклору (Мороз-ко, Котигорош-ко), а також є досить поширені в переселенців з України часу великого переселення народів, що тривали кілька століть й завершилися в V столітті нашої ери, в Сербії, Словені, Хорватії та Польщі. Це свідчить, що двокореневі власні імена з другим коренем ко, виникли не в пізньому середньовіччі, як можна було б вважати досліджуючи козацькі реєстри, а принаймні на кілька тисяч років раніше.

Методика лінгвістичного аналізу, яка була застосована для пояснення, як утворилася протоморфема ко та, як потім, на її основі розвинувся великий словник українських слів, є універсальна й спроможна пояснити походження (етимологію) всіх українських слів. Найскладніше виділити протоморфему, бо, вона може виглядати не тільки, як зрозумілий склад сучасного слова, але бути набором приголосних чи вигук, який складається з кількох голосних, які виявити у слові та логічно пояснити без набутих навичок буде важко. Такої унікальної можливості для досліджень протоморфем не дає жодна сучасна центрально-європейська мова — в цих мовах відсутня логіка словотворення, бо значна частина слів була запозичена в різних мовних групах, наприклад, німецькі: Ziege - коза, Kuh - корова, Pferd – кінь, тощо.

Ще один приклад до розуміння категорії понять показує, як емоції, пов'язані зі страхом, передаються протоморфемою стр, як вона, від рівня категорії, яка охопила все, що викликало або спричинювало в первісного українця емоції боязні, небезпеки, страху, стресу, тощо на еволюційному шляху розгалузилася на декілька логічно пов'язаних за змістом віток, серед яких є одне дуже цікаве відгалуження, яке пов'язане зі страхом перед такою природною стихією, як вода. Саме методика переходу від категорій понять до окремих значень слів дає унікальний засіб для розуміння української мови, бо, як показано в попередньому прикладі, вже немає утруднення пояснити спільну логіку для слів страх, стрибок, стрімко, стріла чи назв річок Стрий, Дністер, тощо. Слово страх без жодних змін збережено в сербській, словенській, чеській та верхньолужицькій мовах, тобто, в мовах народів, які не мають кордону з Україною й відділилися від українського мовного середовища до VI століття. Не важко здогадатися, що початково, на рівні понять категорії, майже всі річки первісна людина називала стр, бо вона їх боялася через повені, глибину та швидку течію — останнє і є відображене в гідронімах. Але, сказати, коли ця протоморфема стр виникла, чи 100 тисяч років, чи 40 тисяч років тому наразі ми не можемо. Тільки через десятки тисяч років, людина змінила своє ставлення до річок, як виняткової небезпеки й у назви річок включаться позитивні емоції (Славутич), а слова, які утворюються з морфеми стр, несуть інформацію про характер річки — стрімку, швидку течію, пряме русло, зручну дорогу або зменшувально-пестливі форми (димінутив) — струмок, струмочок. Малі річки отримали назви значно пізніше, коли почали виконувати роль меж між родами та племенами. Зовсім легко пояснити етимологію головних річок українського народу, розуміючи походження протоморфеми стр, бо назви річкам давали прадавні предки українців. Були періоди в нашій історії, коли південь України потрапляв на якийсь час у руки прийшлим й вони налаштовували назви річок до своїх мов, або зовсім змінювали їх назви, як це зробили грецькі поселенці в північному Причорномор'ї, назвавши, наприклад, Дніпро Бористеном (Βορυσθένης) — слово грецьке двокореневе, де перший корінь Βορ (бор, борей) — вказує на північ, річку з півночі, а другий корінь σθένης — може означати грецькою цілющий, вартісний, цінний. Коли чужинців проганяли або вони піддавалися асиміляції, то назви річок повертали свої попередні назви й сьогодні, майже всі річки в Україні звучать майже так, як звучали не менше десять тисяч років тому. Винятком є гідроніми в Україні, які опинилися на території, на якій на довгий час поселилися татари і, отже, отримали від них тюркські назви, але це тільки Крим та невеличка частина півдня України..

Більшість гідронімів є двокореневі. Якщо один з коренів є стр, пояснення якому вже знайдено, то другим коренем часто виступає протоморфема дн. Протоморфема дн є головною для назв річок Дон, Дніпро, Дністер, Дунай й означає глибину, тобто вказує, що річка глибока. Кілька десятків тисяч років тому, наших предків цікавили геть прагматичні речі: як долати ці річки та залишатися живим, а не стати потопельником й звідси вони отримували назви, які відображали небезпеку: глибока й стрімка, небезпечна течія - Дн(і)стр, глибока - Д(о)н, глибока й простора — Дн(і)про, глибока дуже, найглибша — Д(оу)н-(н)ай, ай, най — закінчення, як вигук, який посилює значення попереднього складу дн, який означає глибину, в українській мові творить найвищу ступінь порівняння. Також, в український мові характерне чергування звуків, звідси, голосна о може пропадати, або, навпаки, вставлятися між приголосними д і н при утворенні слів, які пов'язані з глибиною та дном: дон, донні відклади, донка, донна риба, але днище, дно. У назві річки Дніпро другий корінь — протоморфема про, яка причетна до утворення таких слів, як простір, простирати, простиня (діал.), просіка, провалля, просто, тощо і ймовірно, в часи палеоліту говорили Днпр й це розуміли, як широке, просторе, спокійне русло. Протоморфема стр, подібно протоморфемам ко та вал, мігрувала з давніми українськими переселенцями до Центральної та Північної Європи: в німецькій мові: der Strom – велика ріка, die Straße — дорога, вулиця, streben – намагатися, прагнути мети; у шведській мові: ström – великі потоки води, течія, потоп; в англійській мові: stream — потік, течія; так само в норвезькій мові - strǿm.

 Порядок виникнення протоморфем,  які утворили українську мову

Як вже згадано вище, розвитком мовного апарату та мови людини керували емоції. Ці емоції могли мати різне походження, бо викликалися різними подіями, але дві групи були головними у цьому процесі — це емоції пов'язані з їжею та емоції, пов'язані зі стресом. Останні, первісна людина навчилася розділяти ще на ранньому етапі формування мови.

Оскільки, їжа займала головне місце в свідомості первісних людей, то зовсім логічно робити припущення, що словотворення, пов'язане з полюванням на звірів та пошуком їстівних рослин, яєць, меду, тощо постало значно раніше від скотарського лексикону та землеробського лексикону, який розвинувся наступним. Це дає дослідникам мови, хоч не дуже універсальний інструмент, але досить надійний, щоб не переставляти місцями у часі слова й бачити цілісні логічні дерева словотворень від протоморфем до сучасних слів української мови, щедро збагачених на історичному шляху префіксами, суфіксами та закінченнями. Найскладнішим у процесі дослідження є правильне виокремлення протоморфеми в сучасному слові, але якщо дотримуватися правила послідовності словотворення, то помилок можна уникнути.

Якийсь період часу окремі дієслова мали однакове звучання з іменниками. Недавні дослідження археологічних матеріалів показують, що лічба й числівники  повинні були виникнути ще 30000 років тому, значно раніше, ніж була одомашнена перша тварина 11000-12000 років тому.

Від простих протоморфем до складних слів. Що не розуміємо в українській мові — шукаємо в санскриті

Від простих примітивних протоморфем, які складалися з двох-трьох звуків, поставала українська мова. Їх виокремлення у слові вказує на корінь слова. Цей корінь ставав складом слова, ніколи не змінювався, зберігаючи початкову мелодію, мелодію української мови. Могли в діалектах чергуватися глухі чи шиплячі приголосні, могли випадати, додаватися та чергуватися голосні, але впізнаваність протоморфеми однозначно залишалася, бо це основа розуміння мови, такого способу відображення її в корі головного мозку. Ми скажемо ко-ло, а не кол-о і не віднесемо до морфеми ко слово кор-ба, бо тоді рба не відповідає гармонії української мови. Наприклад, в прізвищі Воропай немає морфеми та кореня вор, який має угро-фінське походження, а є санскритське ворота й закінчення ай й має значення захисник воріт. Закінчення ай, тотожне префіксу най, яке передає вищу ступінь порівняння в українській мові (див. вище Дунай). Це просто зрозуміти, коли намагатися не згубити гармонію української мови — ми ж не говоримо вор-опай. Санскрит присутній в українській мові — він нероздільний з нею. Багато слів, для тлумачення яких та дослідження їх етимології, написані десятки статей з різними версіями їх пошуку у всіх мовах Європи та Азії, мають зовсім прості розгадки, якщо звернутися до санскриту. Чому санскрит для пояснення слів української мови має таке велике значення?

Санскрит утворився на основі протоукраїнської мови під впливом мовного середовища різних племен та народів, які вона зустрічала на своєму шляху до Північної Індії, а там, ставши писемністю, законсервував безліч її слів та їх тлумачення, які за цей час в Україні зазнали сильних еволюційних змін або стали маловживаними.

Ми рідко вживаємо слово вар, воно стало діалектним на Галичині та йому відповідне узвар на решті території України, проте, вареник знають навіть далеко за межами України, а дієслово варити стало серед найуживаніших в сучасній українській мові. Пояснити виникнення протоморфеми вар було б не простим завданням, але якщо заглянути в словник санскриту, де var означає вода й звідси, ми можемо пояснити природу нашого слова вар та варити — в українській мові вар означатиме приготування їжі на вогні у воді. Слово варяг, тільки загадкове для тих, хто не цікавиться санскритом та не знає української мови. Виходячи з протоморфем та санскриту можна дати однозначне тлумачення сотень слів української мови. Приведу лише декілька слів для прикладу, над розгадками яких тривають дискусії. Козак — ко-сак (сколот, скіф-сак) — перший корінь протоукраїнський, а другий взятий з санскриту (треба визнати, що казах, має таку саму етимологію, як й козак). Гопак (охоронець худоби) — обидва корені походять з санскриту go — худоба, pa, pal — охоронець. Галичина, Галич, гал — має відповідник в санскриті й означає плуг – halа, phala, плугатар — halika, земля — halā, тобто, гали — плугатарі, землероби, пах(г)али; halliḉa — танець на санскриті, мабуть ритуальний землеробський танець. Все Прикарпаття навколо Галича наповнене топонімами, гідронімами, які мають санскритське походження: Калуш, Голинь, Гошів, Говерла, Сівка, Станькова й так далі. Скіфи, які себе називали сколотами — були скотарями, це й відображено в їх назві, сформованій на основі протоморфеми ко. Присутність ко в скіфських іменах (Колоксай) дає нам підказку на їх автохтонне походження. Ймовірно, скіфи азійські та скіфи українські були родичами, як ми оце зараз є родичами із сербами, хорватами, словенами, тощо, але наші скіфи далі ріки Дон не заходили й були осілим народом, тоді як азійські скіфи досить активно кочували та воювали в Азії. Вихідці з території України були землеробами та скотарями й називали себе відповідно заняттям: сколоти, горвати — скотарі, гали, серп(б)и, поляни — землероби. Зараз між українцями та східними слов'янами близькість дуже очевидна, але ми розділилися ще до VI століття, тобто, вже пройшло 1500 років, а мови наші збереглися без особливих змін. Тобто,  мова здатна вистояти  1500 років та не піддатися асиміляційним процесам. 

Ющук І.П. (2017) склав “Словник української мови VI століття”, який включає 13000 сучасних українських слів, які повністю або частково збігаються за значенням та звучанням із словами верхньолужицької мови - 7500 слів, зі словами чеської мови - 10800 слів, із словами словенської мови — 9300 слів, зі словами сербської та хорватської мов — 10200 слів. Протоукраїнська мова й культура для всіх була спільною — розділилися територіально, але не ментально. Схожий словник дуже потрібний для спільних слів українських та санскритських — їх є теж багато тисяч. Українська мова має дуже мало чужоземних запозичень, трохи з тюркської, але часто перекручених у тлумаченнях, як, наприклад, диван чи сарай, дещо з німецької - в технічних термінах, а у сучасній мові — кілька десятків слів англійського походження. Загалом, словник української мови налічує мільйон слів й там ще не початий край роботи, щоб колись такий словник був створений та надрукований.

------------------

На малюнку показано метод загону диких тварин в пастки  - вал. Кам'яна могила. Плита 25. (Б.М.Михайлов)

 ____________

Summary:

 Most protomorphemes in the modern Ukrainian language will never have a own separate meaningfull. If we open an explanatory dictionary and look at any word, we will find for it several meanings that are interconnected.
In the language of the Proto-Ukrainian, the protomorpheme was a word, but not as the smallest particle of the language with one meaning, but as a polysemous word in which the meanings were logically connected. Logically related meanings wourld been   separated when phonemes joined to the protomorphem and new morphemes and words were formed.

Післямова 

До писання цієї статті, зовсім не лінгвіста, спонукав хаос та старі традиції, які досі переважають в дослідженнях української мови. Тому, спроба створити струнку й аргументовану теорію походження української мови,  є вимога нинішнього час й хтось повинен це першим усвідомити. Нової інформації, яка основана на результатах сучасних генетичних досліджень, дуже багато. Сподіваюся, що вдалося охопити головне.

O.Kuhdoboeck

14.02.2021

ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.

Джон Стойко виділяє українську протоморфему РО

Уривок взято зі вступу, до якого надано автором вільний доступ, до книжки John Stojko, The Lydians: The lydia language, 2000.

Дуже цікаве й наочне дослідження побудови українського слова  РО-З-УМ-І-ТИ.

 

To explain the basic belief, which is common to both sides in dispute, I will etymologically derive the meaning of Ukrainian word ROZUMITY = to understand, which incorporates the word UM.

In the past, Ukrainian language uses to be phonetic: not any more. Let me break the word ROZUMITY into phonetic syllables RO-Z-UM-I-TY. The meaning of the syllables is:

RO = to open 

Here are few words showing how the syllable RO is used in Ukrainian language. 

RO-WY or RO-VY = ditches, Hence, RO = opening, W or V = in.

RO-T = mouth.

VO-RO-TA = gate, that is, it opens like the mouth.

Z = from within, out of, of

UM = knowledge, wisdom, mind. (U is pronounced as double "O" in ‘room, hence OOM=UM)

I = and.

TY = you.

RO-Z-UM-I-TY = open from knowledge (UM) and you.

This can be compared to the operation of present-day computer and can be restated, ‘open file stored in memory for this information.’

Атлантидовий спадок Трипілля

Трипілля, як один із спадкоємців Атлантиди. Ця ідея не нова  - вона приходить до голови кожному, хто починає осмислювати феномен Трипільської цивілізації.

Легендарна Атлантида, мабуть, була поглинута Чорним морем, коли відбувся прорив проток Боспор і Дарданелли й солона вода хлинула в море. Безумовно, вона не виглядала так фантастично, як її гіперблізовано змалювали греки. Запустив механізм потопу, один із потужних вулканів у Середземному морі, який спричинив цунамі  й висока хвиля 30-50 метрів  наштовхнулася на протоку. (Сліди такого тридцяти метрового цунамі виявлені на острові Кріт). Вода, під дуже великим тиском, промила достатньо глибокий канал, щоб потім через нього середземноморська вода могла вільно протікати, доки рівні обох морів не вирівнялися. Берег Чорного моря подекуди перемістився на північ на 200 кілометрів вглиб суші, а саме,  теперішнього півдня України. Солона вода затопила благодатні прісноводні заплави чотирьох річок  - Дунаю, Дністра, Богу та Дніпра. Десь, на островах, в гирлі однієї з річок й було розташоване протомісто, схоже за будовою та організацією з трипільським містом і описане грецькими філософами під назвою Атлантида. Зараз, коли порівнювати панораму трипільського протоміста Майданецьке, Небелівка та інші з описами давніх греків, то майже відпадають сумніви, хто є нащадок легендарної Атлантиди.. 

Еволюційно, без космічних фантазій про прибульців, Атлантида, дев'ять тисячоліть тому, перед потопом, не могла бути дуже багатолюдним містом. Заледве в ньому жило більше, ніж кілька сотень людей, щонайбільше  - тисяча. Для збирачів та мисливців, які ще не відали про орне землеробство та не мали одомашнених тварин, простір мав визначальне значення для виживання. Але, був ще фактор безпеки. Розрізнені групи тогочасних людей освоювали на суші гроти та печери (кримські вапнякові відклади були для цього сприятливі), які давали захист не тільки від холоду та негоди, але й від агресивних одноплемінників. Проте,  до головного й легкодоступного ресурсу, багатих на рибу заплав, було не близько.  Тільки, коли льодовик відступив далеко на північ й стало тепліше, а це трапилося 10-12 тисяч років тому, наш предок почав селитися на островах, ближче до ресурсів. З часом, між групами була встановлена ієрархія за правом сильнішого та розумнішого, сформувавши вертикальну систему влади, в якій вершину зайняли найвправніші мисливці та знахарі. От, саме ця верхівка й могла виступити ініціаторами  створення поселення, оточеного водою, де центральний майдан був надійним місцем для життя. Така влада, спираючись на авторитет сили, почала займатися розподілом обов'язків, що безумовно влаштовувало  слабших  членів, які збиралися навколо, бо отримували, в обмін на необтяжливі повинності, безпечне життя. До решти, які проживали далеко за межами поселення, ставлення було зовсім не миролюбним.

Але, поки все стало добре злагодженим й гармонічним, пройшли сотні років. Великі мисливці оточили себе близькими родичами та рідними дітьми, а знахарі стали жерцями й накопичували та передавали знання своїм дітям, вигадуючи для цього різні ритуали. Одним з таких ритуалів, став культ вогню. Вогонь був найкращим засобом для відправлення померлих у потойбічний світ.  Через обмаль незаводненої суші, ритуал спалювання  стає вимушеною дією.  Вогонь набирає містичного значення, бо матеріальне зникає в ньому безслідно.   

Найважливішим досягненням острівної громади став родовий устрій - кожна родина мала свою спеціалізацію і знання та навички передавалися від батьків дітям й  так з покоління до покоління. Родовий устрій із спеціалізацією передував наступному рівню організації  - кастовому, в якому з часом виділилися дві важливі чи авторитетні касти: воїнів та жерців. Ці дві касти, ймовірно,  стали панівними й жили за рахунок своїх знань та військової майстерності, отримуючи все необхідне для прожиття від мисливців, рибалок та збирачів. У вологих низинах збирачі культивували зернові та бобові без обробки землі. Висіювали полбу, просо, горох, тощо, а через якийсь час збирали те, що дозріло. В гірському Криму були сприятливі умови для росту диких злакових культур. Легка доступність та багатство ресурсів виключало будь-які конфлікти між вищими кастами та нижчими.

Якщо зробити припущення, що жерці  додумалися до примітивної форми знаків й могли ними записувати деякі слова у вигляді піктограм,   то цього більше ніхто не вмів робити й вони ніколи нікого не вчили цим знанням, крім своїх дітей. Трипільській цивілізації відомо 300-400 піктографічних знаків, а якась частина могла бути утворена і в допотопний час. Відволікаючись від теми, можна сказати, що кастова система в основі мала спеціалізацію за знаннями, коли ці знання були головним засобом для життя, бо поділитися з кимось цими знаннями означало б залишити свій рід та нащадків без надійних засобів для життя. Звідси, жерці не  ділилися знаннями з простолюддям. Лише тоді, коли влада в громаді стає централізованою, виникає запит на грамотність підданих. Хоча, спочатку письмо застосовується в торгівлі та обліку чи поділу спільних здобутків праці.

Спробуймо уявити собі, як це поселення, сите й майже безтурботне, в якому достатку надміру, а розваги та ритуали є головним заняттям жителів, раптом зазнає катастрофи. З неба неперервно ллється дощ, брудний, змішаний з попелом, сонця не видно, а вода швидко прибуває. Починається паніка, все залишається напризволяще, а єдиний порятунок - втеча суходолом, коли за п'ятами йде вода.  Мисливці, рибалки, збирачі, жерці, воїни  - всі стали рівними перед жорстокою стихією. Кому ближче було до кримських гір  - повезло більше, тим, які  жили в пониззі між Дунаєм та Дніпром  - втікати до рятівного берега треба було десятки, а подекуди більше сотні кілометрів й не всім це вдалося. Втрата цієї щедрої території, яка  була багата великою та дрібною звіриною, різними видами риби, зокрема, на осетрові види,  ягодами, яйцями птахів, тощо, не могла просто бути стертою з пам'яті. Може й тоді виникло слово рай, як місце достатку й безтурботного життя на берегах чотирьох річок півдня України. Втікачі від потопу розбіглися на всі чотири сторони світу, а кожна їх наступна генерація щоразу більше гіперболізувала спогади про життя предків, приписуючи їм й недавні досягнення цивілізації.

Потоп зруйнував суспільний устрій наших, й не тільки, предків. Кожен дбав за себе, перемагав сильніший, а над жерцями та рештою жителів поселення, знаного пізніше, як Атлантида, нависла загроза розправи. Коли пройшло кілька тижнів й стало зрозуміло, що все затоплене водою, більше ніколи не повернеться,  від загальної маси людей відокремилася велика група, очолювана воїнами і жерцями  й пішла на схід до Індії. Вони пішли шукати інший рай. Ця дорога не заростала травою тисячі років і, як стверджують генетики, міграції на схід з півдня України, припинилися лише 5000 років тому.  Завершення міграційних процесів відповідає занепаду Трипільської цивілізації. Інша частина їх братів, яка залишилася на українських землях, переживши шок від потопу, зазнала великих випробувань, аж поки не почали активно розвивати скотарство та землеробство.  Вони стали пращурами сучасних українців. 

Нашим предкам потрібно було перебудувати своє суспільство під нові ресурси, які давала земля, бо попереднє життя проходило в заплавах річок, щедрих на рибу, птахів та дрібну звірину. Але вони це зуміли. Минуле залишилося в легендах. Мабуть, потрібно було кілька генерацій, щоб вони заново відродили свій суспільний устрій, організацію поселення та його унікальну концентрично-радіальну будову. Культ поклоніння вогню не тільки зберігся, але й добре розвинувся. Одночасний розвиток кількох поселень, сприяв конкуренції, яка часом вона переростала в короткочасні але запеклі війни. Проте, найважливішим став наступний розвиток родинної спеціалізації, який сприяв вдосконаленню майстерності трипільців та високій якості їх виробів. 

Можна схилятися до думки, що трипільське суспільство було соціально однорідним. Археологами виявлено зовсім невеликий відсоток більшого за площею житла, яке розташовувалися в центральній частині поселень. Це свідчить, що сильного поділу суспільства в трипільському місті не було. Відсутність внутрішніх конфліктів підтверджується тривалістю функціонування деяких міст,  яка  рівна багатьом сотням років. Безумовно, був вироблений Закон й система його дотримання. Завдяки своєму справедливому та раціональному устрою, трипільці  не зникли безслідно протягом тисячоліть  і є прямими предками сучасних українців та прабатьками досконалої мови, якою ми розмовляємо тисячі років.  Але цього не вдалося досягти групі,  яка осіла в далекій Індії  - вони  асимілювалися чи пішли далі на схід, або повернулися до Ірану й Пакистану. Причиною, мабуть, стало запровадження ними кастової системи, де вони для себе виділили дві панівні касти брахманів та кшатріїв. Залишаючись там чужинцями, вони не здатні були довго утримувати своє панівне становище й за декілька століть були знищені у війнах та розпорошені, але залишили після себе санскрит, буддизм та кастову систему,  які їх пережили на багато тисяч років.

ХРОНОЛОГІЯ

10000 років тому -  Протоукраїнська мова (досі прийнято називати індоєвропейська мова) починає поширюватися з північного Причорномор'я на схід. Відповідає поширенню Y-хромосом гаплогрупою R1a1, яка ототожнюється з ДНК-маркером М17, який виник на півдні України. Дата встановлена Національним географічним товариством за даними  Генографічний проект (The genographic project), який реалізовується в планетарному масштабі з 2005 року. Також, за результатами досліджень групи генетиків під керівництвом Петера Андегілла та Луїджі Кавалли Сфорца (Peter Anderhill, Luigi Cavallo Sforza,  2000 ), яким належить відкриття ДНК-маркера М17, та прив'язка його до півдня України.

8500 років тому - Буго-Дністровська культура (БДК), початок. Її поширення відбито в назві. На ранньому етапі - без кераміки (Сороки).

8100 років тому - Буго-Дністровська культура. Початок вжитку кераміки, а отже розвивають скотарство (свиня, бик) та примітивне землеробство (полба). Житло  - землянка.

7900 років тому  - Культура лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК), початок. Її поширення від Прикарпаття до Волині та Полісся. Представлена мало. Розвивають скотарство, примітивне землеробство (горох, полба). Житло  - землянка. Поховання — трупоспалення.

7600 років тому  - потоп в Чорному морі. Дату встановлено геологами Колумбійського університету Вільям Раян (William Rayn) та Волтер Пітман (Walter Pitman) в 1998 році.

7200-7000 років тому  - Кукутень-Трипілля, зародження. Синтез декількох культур, зокрема КЛСК,  культур Тиса, Боян, Винча. "Складається враження, що після досить драматичних подій у районі сучасної Трансільванії зібралася група людей (від декількох сотень до тисячі), котрі походили з різних племен" (Михайло Відейко, 2008).

6900 років тому - КЛСК, завершення.

6750 років тому  -  БДК, завершення.

6900 років тому  -  Трипілля-А, безліч знахідок фігурок жінки, зображення змії на кераміці, складні керамічні форми. Трупоспалення.

6500 років тому  - Трипілля, поширення на центральну Україну. Землеробство, скотарство, ткацтво. Трупоспалення.

6500 років тому  - Дніпрово-Донецька культура (ДДК), зародження. Південь України. Землеробство, скотарство. Поховання в землі у витягнутому положенні. Житла  - напів-землянки.

5600 років тому  - Середньостогівська культура, зародження. Поширення   - Лівобережна Україна по ріку Дон. Вмілі скотарі - розвиток коневодства.

5500 років тому -  Трипілля, міста -  Майданецьке та інші. Родова та кастова суспільна система.

5000 років тому -  ДДК, завершення.

5000 років тому - Катакомбна культура

5000 років тому - протоукраїнська мова (відома, як індо-європейська) завершує свій рух на схід  з України за даними Генографічного проєкту (The genographic project).

4800 років тому - Середньостогівська культура, завершення, перехід до Ямної культури.

4500 років тому - Трипілля,  занепад.

4500 років тому  - Ямна культура, кургани. Поява централізованої влади.

4200 - Арійці в Індії. В Індії запроваджується кастова суспільна система - результати дослідження групи генетиків під керівництвом Лалджі Сінгха (Lalji Singh) із Бенареського індуїстського університету у Варанасі (2013).  Дослідження групи генетиків під керівництвом Сваркар Шарма (Swarkar Sharma, 2009) встановлюють, що серед брахманів суттєво переважає гаплогрупа R1a1. Як зазначено вище, вона пов'язана з ДНК-маркером, який походить з півдня України та утворився біля 10000 років тому.

4000 років тому  - хеттити в Малій Азії, частково мова протоукраїнська, близька до санскриту.

Ol Kuhdoboeck

 5 January 2021

___________

На світлині: Приклади концентричної будови протоміст Трипільської цивілізації за даними геофізичних досліджень  - Небелівка (by J.Watson,  Dunkan Hale, Early Urbanism in Europe) вгорі та Майданецьке (за публікаціями В.П.Дудкін, М.М.Шмаглій, М.Ю.Відейко ).

ДОВЕДЕНИЙ ВІК УКРАЇНСЬКОГО БОРЩУ - 600 РОКІВ, ПРОТОМОРФЕМА БРЩ

Доведений вік української національної страви борщу сягає шестисот років. Чи вживали українці борщ тисячу років тому й більше? Звичайно, але, за браком прямих доказів - це варто вважати наразі, як припущення з великою мірою правдоподібності. Слово борщ присутнє  в слов'янських мовах, що свідчить про початковий спільний народ, від якого, в часи великого переселення народів у першій половині тисячоліття й відбулося його поширення: верхньо-лужицька  -  baršć (борщівник); чеська  -  bršť; словенська  -  bršč (борщівник); польська - barszcz; словацька  - borsch.[*]  Тобто, збереження в мовах назви рослини, мало б свідчити, про використання її для вжитку ще в 5-6  столітті. 

Перша письмова згадка про український борщ, має дуже поважне та переконливе походження. В 1584 році  майбутній монах домініканець, подорожуючи Східною Європою,  завітав до Києва. Ім'я його Мартін Ґруневеґ (Martin Gruneweg), народився він у Данцигу (Гданськ)  в 1562 році й перш, ніж був висвячений монахом та вступив до монастиря в двадцяти шестирічному віці,  він, як підручний купця, жив у Варшаві,  Львові, Києві, Москві,  Одрині (Едріне) та Стамбулі. Після висвячення,  належав до домініканського ордену "Frater Venceslaus Gedanensis" з Данцигу, був спочатку направлений орденом, як священик, до Львова,  потім до Кракова, Бреслау (Вроцлав), Плоцька та Варшави, а в 1602 році здійснив поїздку до Риму. 

Він мав напрочуд меткий розум, був спостережливий, міг швидко виділити найцікавіше та незвичніше у відвідуваному краї, проявив неабиякий хист до малювання та залишив величезну спадщину замальовок, тих дивовиж, які він вважав цікавим та унікальним. Щоденникам мандрівника присвячено  багато наукових праць в Італії, Швеції, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, тощо, а в Україні його щоденник досліджували історики Ярослав Ісаєвич та Мирон Капраль.  Серед багатьох побачених у Києві дивовиж, Ґруневеґ був подивований культурою борщу, яку описав у своєму щоденнику. На березі річки, де вони мали нічліг, місцеві (русини) розповіли йому,  що тут був борщовий торг, який дав назву цій річці -  Борщагівка.  Він засумнівався  в цьому, бо для чого купляти борщ, коли його кожен місцевий готує вдома й має його, як щоденну їжу та напій. Ця мальовнича картина борщового базару, де торгують різними борщами, йому видалася непереконливою. Проте, можу таку картину собі легко уявити, бо, пригадую, як в студентські роки, на міському ринку був куток, де жінки продавали, мало не весь рік, квашені огірки  - пропозицій було під два десятки, на всі лади та смаки. Якось,  познайомився з одним добродієм, який роками займався всією сім'єю огірковим торгом. Це було добре організоване підприємство з доставкою огірків з Молдавії, заготівлею часнику та  різних додатків, потребувало підготовлених підвалів та бочок та мало бути забезпечене постійним торговим місцем на ринку. І таке схоже підприємство мав кожен з тих двох десятків продавців квашених огірків. Тогочасна торгівля борщем у Києві заледве мала відмінності  - це було підприємство схоже на огіркове. Зі слів Ґруневеґа, довідуємося, що це була страва, яку можна було їсти та пити. Отже, за консистенцією давній борщ не відрізнявся від сучасної страви. 

Витяг зі щоденника Ґруневеґа (Ярослав Ісаєвич, 1981):         "... вони ще говорять, що ця річка (Борщагівка) дістала таку назву, бо біля неї, на місці нашого нічлігу, був Борщовий торг. 

І хоч це місце було так само далеко від міста, як і тепер, воно могло називатися борщовим майданом чи торгом, незалежно від того, чи там торгували борщем...

До того ж русини рідко або швидше ніколи не купують борщу, а кожен робить його у себе вдома, бо це їхня щоденна їжа і напій".

Отже, перша пряма згадка про борщ в Україні датується 1584 роком. В ній є свідчення, що борщ був відомий й раніше, бо ним у Києві торгували  - був окремий борщовий торг та від нього походить назва річки Борщагівка.  Цей момент, записаний мандрівником від місцевих київлян, про походження географічної назви від борщу, є дуже важливий, бо він дозволяє,  за аналогією, досліджувати інші схожі географічні назви в Україні, з метою ранішого датування української страви.

Згадка про борщ є також у письмовому вигляді в рукописі "Домострой" (Домоведення), яка має московське або новгородське походження й датується 16 століттям. Відомо з десяток рукописних версій "Домострою" та більш пізніх переписів. Витяг  з "Домострою": " А біля тину, навколо всього  городу, там, де кропива росте, насіяти борщу, і з весни варити його для себе якомога частіше: такого на ринку не купиш, а тут завжди є..."  Мова тут, власне, про рослину, а не страву. В російській мові відсутнє слово буряк  - використовується слово "свєкла", яке походить з грецької мови. Борщем в Московії, як у Києві, приблизно в однаковий історичний час, не торгували на ринку. Ще одне слово, зовсім не російського походження, схоже добавлене на пару століть пізніше  - це слово тин, бо у російській  - "забор".

Перша згадка про рослину борщ (barszcz) в польських писемних джерелах появилася в 1595 році, в книзі "Гербарій польський" (Herbarz polski) ботаніка Марціна з Уржеудува, надрукованій вже  після його смерті. Згадуючи про борщ, ботанік пише, "... спокійні люди зневажливо кажуть: це, як борщ, ні користі, ні  - шкоди; зрештою, останнє є добрий припис для борщу,  тому що, ймовірно, він не шкодить, але такою розмовою вони завдають шкоди борщу, ніби він без користі для здоров'я, бо знаю, що він дуже помічний (здоров'ю)". Приблизно, в перших роках 17 століття польський автор Сиренський (Syrenius) пише про борщ, як лікарську рослину (корінь) та страву  з листків, як зупа (polewka), до якої можна додавати яйця, сметану та баранину (jagly). Варто зауважити, що тогочасний автор ніяк не пов'язує слово барщ та баранину, зрештою у польській мові це слова, які походять від різних коренів.

 Одна з найдавніших згадок про борщ походить з Румунії. На кордоні з Угорщиною й недалеко від території Сербії є сучасне містечко Борщ (Bors,), яке згадується  в документах з 1215 року під назвою Bursi (ймовірно угорське прочитання). Інших географічних назв, схожих за назвою на слово борщ, в Румунії виявити не вдалося. Географічне розташування цього міста на кордоні двох народів, сприяло утворенню двох версій етимології цього слова. Варто більш прийнятим вважати румунський варіант, оскільки це слово в Румунії та  страва борщ є широко поширені, а в угорській кухні  - ні. Страва борщ (bors,) в Румунії територіально пов'язана з Молдовою (не плутати з Молдавією), місцевістю, як межує на північному сході з Україною, хоча культура вживання борщу присутня на всій території Румунії. Румунський борщ готується зі забродженого, кислого соку (bors,ul), отриманого з пшеничних або житніх висівок та з додатком пахучих овочів і трав, як часник, петрушка, селера, любисток, кріп, вишневі гілочки, також чорний хліб, тощо.

Український борщ добре відомий також у турецькій кухні, як борщ-чорба. Ймовірно, що був поширений в Туреччині українками-полонянками в 16-17 столітті.

З наведених вище прикладів, можна побачити, як утворилося навколо України "борщове коло". Більш прадавнє походження борщу з України підтверджується не тільки етимологію слова брщ-борщ, але й широким поширенням топонімів на території України, які основані на цих базових словах, але яких  не виявлено в сусідніх з нею країнах, крім Румунії. Загалом, в Україні є біля трьох десятків сіл та містечок з коренем борщ. З основою буряк є біля десятка, найдавнішими з них є село Буряківка Заліщицького району Тернопільської області, яке згадується з 1666 року. Присілок Слобідка цього села є на карті Боплана (середина 17 століття), а на пізнішій карті фон Міга (80-ті роки 18 століття) вказано назву Слобідка при Бураковцях (Slobudka zu Burakowce). Наступні за віком села розташовані в Харківській області  - Буряківка Валківського району, перші згадки датовані 1695 роком та село Буряківка Великобурлуцького району, засноване 1750.

 Цікава й широко розповсюджена топоніміка, пов'язана зі словом борщ. Вище було згадано Борщагівку, яка є тепер районом Києва  - її датують в історичних документах з 1497 року. Зовсім поблизу, в Київській області, є село Борщів Баришівського району, яке краєзнавці датують 1300 роком  - правда, надійні підтвердження цієї дати є відсутні, натомість, відома згадка про це село в 1552 році, а також переказ, про походження назви села  - наче там була козацька стоянка, де козаки варили смачні борщі. 

Найдавніші топоніми з коренем борщ походять з Івано-Франківської,  Тернопільської, Львівської та Волинської областей. У Снятинському районі Івано-Франківської області є село Борщів, перша згадка 1453 року та село Борщівська Турка, перша згадка 1457 року. У Львівській області село Борщів Перемишлянського району - вперше згадується в 1441 році, а в Пустомитівському районі є село Борщовичі, датоване 1442 роком. Районний центр Борщів в Тернопільській області згадується в історичних документах з 1456 року. Цікава легенда про походження назви міста: при одному з татарських набігів, жінка, захищаючись, втопила татарина в казані з борщем. На території сучасного міста Борщів було давньоруське укріплення датоване 1199 роком. В Лановецькому районі є село Борщівка, яке згадується з 1430 року. На Волині, в Ковельському районі є теж село Борщівка, яке вперше згадано в документах в 1438 році.  Решта топонімів з коренем борщ на території України датуються 16, 17 та 18 століттям. Такі топоніми можна зустріти у всіх областях Правобережної України, Волині та Полісся, а  винятком є Закарпатська та Чернівецька області, де їх не виявлено.

З перелічених топонімів, до страви борщ за походженням можна зарахувати Борщагівку в Києві (1497), села Борщів Баришівського району (1552) та міста Борщів (1456), бо вони пов'язані з переказами та легендами про страву. Решту топонімів можна вважати, як такі, що можуть в однаково походити від страви борщ  або від рослини борщ (борщівник). Безумовно, що згадані в історичних документах села, вже  на час згадки були повноцінними та функціональними, бо саме це є приводом для занесення їх  різні акти та літописи. Це твердження дозволяє припустити, з високою мірою правдивості, що борщ, як страва, був широко поширений в Україні вже на межі 14 та 15 століть.

Протоморфема брщ та її утворення 

в мові протоукраїнців

 

Походження слова і протоморфеми брщ сучасному українцеві змоделювати важко, оскільки вони  утворилася не шляхом звуконаслідування, як це описано в "Протоукраїнець творив мову, наслідуючи звуки природи" [**], а через вигук, який в протоукраїнця вихоплювався чи він його виказував після невдалого контакту з борщівником  - це можна назвати звуковою реакцією на відчуття дотику.  Наприклад, якщо предмет ненароком впаде на ногу, ми свої відчуття неодмінно супроводжуємо вигуком.

 

Протоморфема брщ є категорією понять, пов'язаних з відчуттям дотику на шорстке, колюче або ворсисте. Тут мовиться не про назву рослини борщівник, бо первісна людина в дольодовиковий час ще не могла давати назви рослинам, грибам чи деревам  - ці назви розвинулися на десятки тисяч років пізніше. А йдеться саме про цей час виникнення протоморфеми брщ, оскільки борщівником ласують не тільки травоїдні тварини але й ведмеді і первісний збирач, перебуваючи у неперервному пошуку їжі, не міг цього не побачити.

 

В льодовиковий період єдиним місцем в Україні, де міг добре рости борщівник  - це був Крим, та північне Причорномор'я. Ймовірно,  були два-три види, які й нині відомі в Криму: Heracleum stevenii (syn. Heracleum liciniatum, Heracleum villosum)  - народна назва борщівник мохнатий, Heracleum ligusticifolium, Heracleum sphondylium   - борщівник  європейський та Heracleum mantegazzianumm - добре знаний, як один з небезпечних. Не кожна спроба поласувати борщівником завершувалася добре  - одні рослини викликали блювоту, а інші  - пухирі на тілі. Але головною спільною ознакою для них, варто вважати шорсткість стебла та ворсистість листя цих рослин.

Якщо емоційно вимовити брщ, то голова реагує на це легким але різким рухом. Цей рух ми можемо назвати "заперечення" або "обережно"  - це знак сигнальної мови первісної людини, до якого вона згодом підібрала набір звуків.

Емоції, були головним зособом розвитку мови, бо стимулювали розвиток зворотніх зв'язків між гормональною системою людини та корою головного мозку. [***] Не важко здогадатися, що вигук бдж описував реакцію на характерний біль, який викликав укол бджоли й наслідував бджолине гудіння. Цей  здогад підтверджується розвитком цього початкового слова в напрямку опису болю, а не, наприклад, солодкого смаку чи меду. Від протоморфеми бдж розвинулися слова бджола, жало та жаль. А жаль, навіть, отримав переносне значення й описує емоційний стан людини, який не спичинений уколом бджоли, але схожий на нього за відчуттями: через тисячі років виникають жаліти та жалити  - зовсім близькі за побудовою дієслова, але які описують різну дію.[*] Протоморфеми бдж та брщ відрізняються фізіологічними процесами, які спричинили їх утворення  - перша утворилася шляхом звуконаслідування, а друга  - шляхом реакції на дотик.

Свій емоційний стан людина передавала словом брщ. Слово прижилося в групах первісних збирачів й почало розширювати своє значення на все, що є  шорстким та ворсистим. Десь, в кінці мезоліту протоморфема отримала голосну й утворилося слово-основа бор(щ), від якого в українській мові отримали логічне продовження десятки слів, які характеризують  все, що пов'язане з шорсткістю, колючістю або є ворсисте, тобто те, що в людини викликає емоції застереження про можливе неприємне відчуття при дотику. Чому, однокореневе слово бор виникло саме тоді, а не пізніше? Бор є назвою дикого проса, яка дійшла до нас з тих часів, а його зерно стало еволюційним маркером, коли первісна людина звернула увагу на злаки й здогадалась до висіювання їх та землеробства. Цей вид проса має  дуже шорсткий та колючий колосок й коли потрапляв до рота, то ранив остюками ясна, але можна було його також перетирати в пальцях. Тоді ж виникла й протоморфема тр, згодом числівник три, а потім дієслово терти. Михайло Красуський вважав, що числівник три отримав назву від середнього пальця руки, який треться об інші. [****] Проте,  його версія виглядає надто винахідливою, як на тогочасний розум нашого предка. Ймовірна версія, що середнім пальцем, щоб добути зерно, терли колосок, який притискався великим пальцем. Археологи, вивчаючи насічки на дрібних костях, які ймовірно використовувалися при лічбі, вважають, що перші числа могли виникнути на межі 30000 років тому. Це пояснює, чому три та числа першого десятка є схожими для всіх європейських  мов, включно з каталонською мовою:  лічба виникла ще до того, як льодовик розвів групи первісних людей по трьох природних нішах: на південь України, Балкани таз а Піренеї. Те саме трапилося з протомофемою оу, яка стала спільною для європейських мов і є основою слова овечка-вівця (оуця-оувн). Спочатку наш предок вчився лічити з допомогою дрібних костей або зубів звірів, роблячи, для зручності насічки на них. Згодом він здогадався  силити їх на жилку й носити на руці або на шиї. Маючи силянку з якоїсь кількості кісточок, можна було їх довільно ділити. Наприклад, відокремивши від решти чотири кісточки, можна було їх далі ділити різними комбінаціями 1-1-2, 1-3, 2-2 й порівнювати зі схожими прикладами, які були навколо. Звичайно, наручні та нашийні намиста первісної людини ми  сприймаємо, як прикраси, але вони для наших предків мали зовсім інше призначення.

Зерно бор є дрібненьке і тверде й добування його з колоска нагадувало здобування борщівника  - смачної, але не завжди легкодоступної їжі.  Відокремлення основи бор від протоморфеми брщ,  відкрило шлях до словотворення зі спільною ознакою колючості, шосткості та ворсистості на дотик.

 

Бор  - це також назва соснового лісу, хвойної зарості, яка виникла через колючі голки хвої. Від бор походить назва тварини борсук зі своєю шорсткою шерстю, слова - борть, борць (збирач податків), борня, бороть-ба (боротися), боркати, тощо. Натомість, протоморфема брщ, отримавши голосу букву о, дало назву рослині, зовсім ймовірно, що відомий нам борщівник, став називатися борщ й на цьому словотворення завершилося. Як назва рослини, це слово не мало дальшого розвитку. Проте, слово борщ отримало розвиток у позначенні страв схожих за смаком. Виникло переносне значення слова  - від назви рослини, до назви смакового відчуття й до назви страв зі схожим смаком. Борщ наші предки вживали в їжу в свіжому вигляді, як й безліч інших рослин, корінців, горіхів, ягід, тощо. Великим еволюційним кроком став перший горщик. Згідно археологічних даних, культура горщика на території України масово розвинулась в кінці мезоліту та на початку неоліту  - 8000-7000 років тому.  Борщ, який ми зараз готуємо на воді, виник на кілька тисяч років пізніше. В перших горщиках наші предки розм'якшували зерна злаків та гороху, потім виникли найпростіші жорна та з борошна почали варити страву. От, щоб покращити смак цього рідкого хліба й виник задум додавати різні рослини. Це була проста страва предків, весняна їжа, готувалася, коли появлялися молоді пагони рослин, багаті на вітаміни та мінерали. Це не було щось надзвичайне - кожен міг назбирати листя борщівника, квасу, кропиви, тощо та приготувати її, доповнюючи будь-якими складниками.

Українська мова настільки логічно збудована, що ми неминуче натрапляємо на інші цікаві протоморфеми  - цього разу це протоморфеми хлб та гр (грн). Протоморфема гр є категорією понять всього, що має стосунок до вогню, а головний зміст відповідав слову грань. З появою всередині приголосних голосної о, оу або а, утворилася основа для багатьох слів, зокрема гор, горщик, горіти, жар (від жар, мабуть, походить назва борошняної страви, що й румунський борщ  - польськмй жур), горе, гарь, горно, горнило, тощо.

Саме в цей експериментальний період приготування їжі з борошна на вогні, випадково виник перший хліб, коли проливпли на грань розварене борошно  - хлєб-хляп-хлюп або коли луснув гощик й весь вміст його пролився на грань  - трапилося горе. Протоморфема хлб, відноситься до звуконаслідувальних й стала словом-основою для українського хліба та дуже великої кількості логічно зв'язаних слів: хлюпати, вихлюпнути, хлебтати, хляпати, тощо.

Є версії походження слова борщ від протоморфеми бар, але це перекручення  -  неправомірна заміна голосної о на а, яка приводить до хибних  лінгвістичних побудов. У слов'ян  переважає буква о в цьому слові, але не а. Слова з коренем бар  - не мають стосунку до слова борщ. Бар  - означає заглиблення, яке може бути наповене водою, лісовим сміттям, листям, заболочену ямку, виїмку, там де звірі та люди йшли пити, а звірі вилежуватися чи вивалюватися у болоті. Барліг  - тут все ясно, без коментарів. Барвінок, який полюбляє такі місцинки біля води й обвиває такі маленькі озерця.

Слово буряк, морфема бур, до етимології слова борщ не має стосунку, бо це назва бурої фарби, кольору, від якого й пішла назва буряка. 

 

Отже, слово й страва борщ походять від протоморфеми брщ і означає рослину,  яка ще в дольодовиковий період вживалася в їжу первісними мисливцями та збирачами на території України.  Від назви рослини брщ-борщ, виникла й одноіменна страва. У румун збереглася страва борщ у первісному вигляді  - тепер це  переброджене, закисле житнє борошно, яке запарюється кип'ятком  - має густину сметани та кислий смак. Схожа,  кисла й сметанкової консистенції  страва є  в поляків  - ця страва називається жур.

Українці, талановитий народ, який створив багатовітамінізовану страву з борщівника, дикої цибулі й часнику, різних коренів, зерна, дикого гороху (нуту) й інших бобових, грибів, тощо,  додаючи, в перебігу еволюції  нові складники, як буряк, капусту й картоплю, тощо. В часи Русі буряк був відомий. Вважається, що Ірак є батьківщиною буряка й потрапив до Європи торговими шляхами з арабського світу.

 

Тепер в Україні є сотні рецептів борщу, загалом, страви з кислинкою. Борщівник був витіснений буряком, який від кислого середовища досконало зберігає яскравий бурий красний колір. Вітамін С, якого багато в листках борщівника та інших квасних рослинах, є закріплювачем  кольору в страві. Вона стала не тільки смачною, поживною, але й неповторно красивою.

Вживання борщу нашими предками запобігало дитячій смертності та сприяло швидкому розмноженню протоукраїнців на території України. Це змушувало їх шукати нові місця для розселення на схід та захід від України. Борщ має всі важливі вітаміни та мінеральні речовини, необхідні для розвитку дитини та захисту її від інфекцій. Вітамінний борщ сприяв пропорційному розвитку тіла, нормальному функціонуванню внутрішніх органів, а отже, генетично закріплювалася краса українських жінок та чоловіків та передавалася в наступні покоління. Український розум, естетика, культура, традиції  - це все потребувало здорової вітамінізованої їжі. Інші народи, якщо підтримували недостатньо вітамінізовану культуру їжі, мали проблеми, щоб зберегтися в історії, тому й зникли з історії "як обри",  безслідно чи були асимільовані предками, якщо потрпапляли на українську землю.

 

_________

 

*    Ющук І.П., "Словник української мови VI століття", 2017

**   Протоукраїнець творив мову, наслідуючи звуки природи, (тут, s-ctapo-coll.blogspot.com)

*** Досанскритські ознаки української мови, протоукраїнська мова, (тут, s-ctapo-coll.blogspot )

**** Красуський Михайло, "Древность малоросийского язика", 1879

 __________

ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО. Поширення повністю, або частинами за умови посилання на автора та першоджерело.